- Фухур понесе нас, - сказав Бастіян. - Він достатньо сильний, щоби полетіти навіть із трьома нами.
Фухур підняв голову і подивився на Бастіяна. Його рубіново-червоні очі спалахнули.
- Це правда, Бастіяне Бальтазаре Буксе, - у його гулкому, наче дзвін, голосі зненацька зазвучала металева нотка. - Я дійсно достатньо сильний, але я не полечу, якщо на мене сяде вона.
- Однак ти це зробиш, - відрубав Бастіян, - бо я тобі наказую!
Щастедракон подивився на Атрею, і той непомітно йому кивнув. Проте Бастіян це зауважив.
Як тільки всі троє опинилися на Фухуровій спиш, щастедракон негайно піднявся у повітря.
- Куди? - спитав він.
- Весь час прямо! - сказала Ксаїда.
- Куди? - запитав Фухур знову, ніби не розчувши.
- Вперед! - крикнув Бастіян. - І не вдавай, ніби ти не розчув!
- Зроби так! - тихо промовив Атрею, і Фухур підкорився.
За півгодини (а вже майже світало) вони побачили внизу безліч багать - табір посланців, і щастедракон приземлився. За цей час до каравану приєдналося чимало нових жителів Фантазії, деякі прибули з власними шатрами, отож табір нагадував справжнє наметове місто, що розкинулося на узліссі, на широкій, вкритій квітами галявині.
- Скільки нас уже? - поцікавився Бастіян.
Іллюан, синій джин, який був тут за головного, доки Бастіян керував визволенням лицарів, а тепер підійшов, щоби привітатися, пояснив, що хоч прибульців ніхто і не рахував, але їх число, поза сумнівом, уже наближається до тисячі. До речі, сталося ще щось, доволі дивне: невдовзі після того, як подорожні розбили табір, тобто десь коло півночі, туди підійшли п’ятеро напіввелетнів у панцерах. Проте вони поводилися мирно і зупинилися трохи осторонь від усіх. Ніхто, ясна річ, так і не наважився до них підійти. Напіввелетні принесли зі собою великий паланкін із червоних коралів, однак він - порожній.
- Це мої носії, - звернулася Ксаїда до Бастіяна. - Я послала їх сюди вчора ввечері. Адже паланкін - це найприємніший спосіб подорожувати. Якщо на це буде твоя ласка, повелителю.
- Мені це не подобається, - втрутився Атрею.
- Чому? - поцікавився Бастіян. - Що ти маєш проти?
- Хай вона собі подорожує, як хоче, - гостро відповів Атрею. - Але те, що вона послала сюди носіїв із паланкіном іще вчора ввечері, означає, що вона наперед знала, що опиниться тут. Усе це - втілення її плану, Бастіяне. Твоя перемога - то насправді поразка. Вона навмисне дала тобі змогу перемогти, щоби пізніше остаточно тебе підкорити.
- Годі! - закричав Бастіян, побуряковівши від гніву. - Я не питав твоєї думки! Твої вічні повчання доводять мене до шалу! А тепер ти ще й заперечуєш мою перемогу і виставляєш мою великодушність на посміховисько!
Атрею хотів щось заперечити, та Бастіян закричав на нього:
- Стули рота і дай мені спокій! Якщо вам двом не подобається, що я роблю і яким я є, то йдіть собі своєю дорогою! Я вас не затримую! Ідіть, куди хочете! Мені вас досить!
Бастіян схрестив руки на грудях і повернувся до Атрею спиною. Натовп, який їх оточував, завмер, затамувавши подих. Якусь мить Атрею стояв мовчки, високо піднісши голову. Досі Бастіян ще ніколи не кричав на нього в присутності інших. Йому так стиснуло горло, що важко було дихнути. Він почекав іще трохи, та оскільки Бастіян так і не обернув голови в його бік, поволі пішов геть. Фухур подався услід за ним.
Ксаїда посміхалася. То була дуже недобра посмішка. А в Бастіяна в ту мить згаснув останній спогад про те, що у своєму світі він був дитиною.
XXI.
ЗОРЯНИЙ МОНАСТИР
До каравану тих, хто йшов із Бастіяном до Вежі Зі Слонової Кості, безперервно долучалися все нові та нові посланці з усіх країв Фантазії. Рахувати, скільки їх тепер, вже не мало жодного сенсу, бо доки дораховували до кінця, до процесії приєднувалися нові подорожні. Багатотисячний натовп щоранку вирушав у дорогу, а коли зупинявся на перепочинок, то бівуак перетворювався на найхимерніше наметове містечко, яке тільки можна собі уявити. Оскільки Бастіянові супутники вельми відрізнялися одне від одного не лише виглядом, але й розмірами тіла, то й шатра у них були відповідні. Траплялися намети завбільшки як арена цирку, але були і не більші за наперсток. Так само і засоби пересування посланців (адже більшість із них на чомусь їхали) були такі розмаїті, що їх просто неможливо тут описати: починаючи від простеньких фургонів, візків, возиків, бричок і карет - і аж до чудернацьких бочок-самокоток, куль-стрибунців, ходячих колб, які пересувалися на власних тонесеньких ніжках (хоч тут були й інші посудини з ногами), а також усіляких ящичків і футлярів, що рухалися самі собою.
Тим часом звідкись узялося шатро для Бастіяна - най- розкішніше з усіх. Формою воно нагадувало невеличкий будиночок і було зроблене з різнобарвного блискучого шовку, ще й кунштовно вигаптуване золотими і срібними нитками. На вершечку шатра майорів стяг, прикрашений гербом у вигляді семираменного підсвічника. Всередині намет був м’яко вистелений усілякими килимами і розмаїтими подушками. Хай би де розбивали табір, це Бастіянове шатро завжди височіло якраз посередині. А синій джин, який став тим часом чимось на кшталт Бастіянового камердинера і охоронця, щораз займав свій пост біля входу в намет Рятівника Фантазії.