Атрею і Фухур усе ще перебували серед Бастіянови супутників, але відтоді, як Бастіян привселюдно накричав на Атрею, хлопці жодного разу не розмовляли. У глибині душі Бастіян сподівався, що Атрею скориться і попросить вибачення. Але Атрею навіть не збирався. Та й Фухур почав ставитися до Бастіяна зі значно меншою повагою і без тіні шанобливості. А саме цього, казав собі Бастіян, вони якраз і повинні навчитися - ставитися до нього шанобливо і з повагою! Якщо йдеться про те, хто довше витримає, то це саме вони врешті решт будуть змушені визнати, що у нього, у Бастіяна, незламна воля. Та якщо вони поступляться першими, він прийме їх із розпростертими обіймами. Якби
Атрею став перед ним на коліна, він підняв би його і сказав би: «Не ставай переді мною на коліна, Атрею, бо ти був і є моїм другом...»
Та наразі Фухур і Атрею пленталися в самому хвості колони. Здавалося, Фухур геть розучився літати, він весь час ішов пішки, а Атрею ступав поруч із ним, переважно з похнюпленою головою. Якщо раніше вони були на чолі процесії, раз у раз залітаючи далеко вперед, щоби розвідати місцевість, то тепер друзі пленталися далеко позаду. Басті- яна це нітрохи не тішило, але тут він нічим не міг зарадити. Коли караван був у дорозі, Бастіян здебільшого очолював його, їдучи верхи на мулиці їсі. Та дедалі частіше траплялося так, що він чомусь уже не мав на це охоти. Замість того він навідувався до Ксаїди в її паланкін. Вона завжди приймала його з почестями, демонструючи глибоку пошану і покірливість, садовила його на найвигідніше місце, а сама вмощувалася біля його ніг. Вона завжди вміла завести якусь цікаву дня нього бесіду і ніколи не розпитувала про життя у світі людей, відколи помітила, що такі розмови йому неприємні. Вона майже безупинно курила кальян, що стояв коло неї. Трубка цього кальяну була зроблена у вигляді смарагдово-зеленої змії, а мундштук, який вона тримала своїми довгими мармурово-білими пальцями, нагадував зміїну голову. А коли чарівниця затягувалася, то здавалося, ніби вона її цілує. Хмарки диму, які вона з насолодою випускала із вуст і через ніздрі, були щоразу іншого кольору: то сині, то жовті, то рожеві, то зелені, то бузкові...
-Хотів тебе запитати, Ксаїдо, про одну річ, - сказав Бастіян під час одних таких відвідин, замислено розглядаючи напіввелетнів у чорних комашиних панцирах, які несли і несли паланкін, ідучи бездоганно розміреною ходою.
- Твоя раба уважно слухає, - відказала Ксаїда.
- Коли я бився із твоїми панцерними велетнями, вів далі Бастіян, - то виявилося, що вони складаються із самих лише обладунків, а всередині порожні. То скажи мені, яким чином ці напіввелетні рухаються?
- їх приводить у рух моя воля, - відповіла Ксаїда, посміхаючись, - вони підкоряються моїй волі якраз тому, що порожні. Моїй волі підвладне усе, що порожнє.
І вона спрямувала на Бастіяна пильний погляд своїх різноколірних очей.
Бастіян якось невиразно відчув, що цей погляд його страшенно бентежить, та вона вже знову опустила вії.
- А чи зміг би і я керувати ними, тобто - керувати ними своєю волею? - поцікавився він.
- Звичайно, мій повелителю і учителю, - відповіла вона. - До того ж, стократ краще, аніж я, бо я ніщо порівняно з тобою. Хочеш спробувати?
- Не тепер, - відказав Бастіян, якому зненацька зробилося якось маркотно.* (* моторошно) - Може, колись іншим разом.
- Невже тобі більше до вподоби, - улесливо продовжувала Ксаїда, - їздити верхи на старій мулисі, ніж щоби тебе несли створіння, якими керує твоя власна воля?
- їха любить мене возити, - сказав Бастіян, трохи спохмурнівши. - Вона пишається і тішиться, що на ній їду саме я.
- Отже, ти робиш це задля неї?
- Чом би й ні? - відповів Бастіян. - Що в цьому поганого?
Ксаїда випустила з уст хмарку зеленого диму.
- О, в цьому немає нічого поганого, повелителю. Невже може бути поганим щось, що робиш ти?
- То до чого ж ти хилиш, Ксаїдо?
Чаклунка схилила набік свою вогненно-руду голову.
- Ти занадто багато думаєш про інших, мій повелителю і учителю, - прошепотіла вона. - Але ніхто не гідний того, щоби відволікати твою увагу від твого власного розвитку. Якщо ти не розгніваєшся на мене, о повелителю, я наважуся дати тобі пораду: більше думай про свою досконалість!