Та щоби все ж таки зрозуміти причину присутності цих останніх, конче треба знати ось що.
Дитинна Царівна, хоча її (як свідчить от хоч би й сам титул) і вважали володаркою і правителькою всіх незліченних земель і країв безмежного цісарства Фантазія, насправді була кимсь незмірно більшим - чи, краще сказати, кимсь зовсім іншим, - аніж звичайна повелителька.
Вона не панувала, як то звичайно панують володарі; вона ніколи не вдавалася до сили і ніколи не користала зі своєї влади й могутності; вона нікому нічого не наказувала і нікого не судила; вона ніколи ні в що не втручалася; їй ніколи не доводилося оборонятися від зловмисників, бо нікому б і на думку не спало повстати проти неї чи заподіяти їй якесь лихо. Перед нею всі були рівні.
Вона просто існувала, була - але була в особливий спосіб: Дитинна Царівна сама по собі становила серцевину і центр усього життя Фантазії.
Відтак усі створіння та істоти: злі чи добрі, гарні чи огидні, веселі чи поважні, дурні чи розумні - всі-всі-всі у Фантазії заіснували тільки тому, що існувала Дитинна Царівна. Без неї вони би просто не жили - так само, як не може жити людина, позбавлена серця.
Нікому не вдалося розгадати цю таємницю до кінця, але всі знали, що це так. А тому істоти цього цісарства всі однаково її шанували - і всі однаково журилися з її нездоров’я і тремтіли за її життя. Адже смерть Дитинної Царівни, безумовно, означала б кінець для них усіх, означала б загибель безмежного і безкрайого цісарства Фантазія.
Тут Бастіян знову відірвався від книжки.
Несподівано для себе він дуже виразно пригадав довгий лікарняний коридор у лікарні, де оперували його маму. Вони з татом багато довгих годин просиділи біля дверей операційної зали, чекаючи. Лікарі та медсестри бігали повз них то туди, то сюди. Коли тато запитував про маму, ті уникали відповіді. Здавалося, ніхто до пуття не знав, як вона і що з нею. А тоді з операційної вийшов голомозий лікар у білому халаті, він виглядав втомленим і сумним. Лікар сказав, що всі зусилля виявилися марними і що йому дуже прикро. Він потис татові та Бастіяну руки і пробурмотів:
— Щиро Вам співчуваю.
І після цього між татом і Бастіяном усе змінилося.
Щоправда, не зовні. Бастіян мав усе, чого тільки міг зажадати. Він мав велосипед на три швидкості, електричну залізницю, цілу купу вітамінів, п’ятдесят гри книжки, золотистого хом’ячка, акваріум з екзотичними рибками, невеличкий фотоапарат, шість фірмових складаних ножиків-цезориків* (* Тавтологія, бо «цезорик» - це і є складаний ніж у львіській говірці. Треба чи «шість фірмових складаних ножиків», чи «шість цезориків») і багато чого іще... Та насправді це анітрохи його не тішило.