- Але до чого тут старенька їха?
- Ні до чого, о мій повелителю, майже ні до чого. Лише одне: вона не достойна носити когось такого, як ти. Мені прикро бачити тебе верхи на такій... такій аж занадто простій тварині. Усі твої супутники дивуються, дивлячись, як ти їдеш верхи на мулі. І тільки ти, о мій повелителю і учителю, тільки ти один зовсім не замислюєшся над тим, на що заслуговуєш як повелитель.
Бастіян нічого не сказав, але Ксаїдині слова справили на нього сильне враження. Коли наступного дня караван із Бастіяном і їхою на чолі саме рухався через пречудову квітучу долину, раз у раз проминаючи невеличкі гайки запашного бузку, він скористався з пообіднього перепочинку і вчинив власне так, як йому порадила Ксаїда.
- Послухай-но, їхо, - завів він розмову, погладжуючи мулицю по шиї, - настав час, коли мені треба розпрощатися із тобою.
З горла тварини вирвався стогін жалю.
- Чому ж, пане? - заголосила вона. - Хіба я погано тобі служила? - із кутиків її великих темних очей заструменіли сльози.
- Та ні ж бо, ні, - поспішив утішити її Бастіян. Якраз навпаки, ти везла мене на всьому цьому довгому шляху так добре і обережно і була такою терплячою і слухняною, що я хочу тобі віддячити.
- Не треба мені ніякої віддяки, - відказала їха. Єдине, чого я прагну, - це і далі везти тебе на своїй спині. Чого ж мені ще бажати?
- Хіба ти колись не казала, - правив Бастіян, - що тобі сумно і гірко через те, що мули не можуть мати дітей?
- Так, - відповіла Іха. - Уже геть постарівши, я би радо розповідала своїм дітям про ці щасливі дні.
- Ну що ж, - мовив Бастіян, - тоді я розповім тобі зараз одну історію, яка неодмінно збудеться. І розповім її лише тобі, тобі одній, тому що вона тільки твоя.
На цих словах Бастіян прихилився до довгого вуха їхи і зашепотів:
- Недалеко звідсіля, в невеличкому бузковому гайку, на тебе чекає батько твого майбутнього сина. Це білосніжний румак із крильми з лебединого пір’я. Його грива і хвіст такі довгі, що спадають аж до землі. Уже багато-багато днів він іде за нами назирці, бо любить тебе неземною любов’ю.
- Мене? - майже перелякано скрикнула їха. - Але ж я проста мулиця, до того ж уже далеко не молода!
- Для нього, - тихо сказав Бастіян, - ти найпрекрасні- ше створіння Фантазії, і саме тому, що ти є такою, як є. І, можливо, ще трохи тому, що возила мене на собі. Проте він украй несміливий, а тому ніяк не наважується наблизитися до тебе на очах в усіх цих істот. Тобі доведеться самій піти до нього, інакше від туги за тобою він помре.
- Ой, лишенько! - безпорадно зітхнула їха. - То це аж так?
- Так, так, саме так, - прошепотів їй на вухо Бастіян. - А тепер бувай здорова, їхо! Біжи, ти знайдеш його.
їха відійшла на кілька кроків, а тоді ще раз обернулася до Бастіяна.
- Щиро кажучи, - пояснила вона, - я цього трохи боюся.
- Сміливіше! - усміхнувся Бастіян. - І не забудь розповісти про мене своїм дітям і внукам.
- Дякую, пане! - відказала їха з притаманною їй простотою. А тоді пішла. Бастіян довго дивився їй услід, бачив, як вона подріботіла в бік лісу, і не відчував ніякої радості від того, що відіслав її геть. Він повернувся до свого пишного шатра, ліг на м’які подушки і втупився в стелю, думаючи про те, що, як-не-як, виконав найзаповітніше бажання їхи. Але це не розігнало його похмурого настрою. Адже має значення ще й те, коли і чому саме ми робимо щось для когось.
Утім, пригнічений настрій був тільки у Бастіяна, бо їха й справді знайшла сніжно-білого крилатого румака і одружилася з ним. А пізніше народила сина, білого крилатого лошака, якого назвали Патаплан. І настав час, коли про нього заговорила ціла Фантазія, але це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
Відтепер Бастіян подорожував у Ксаїдиному паланкіні. Вона навіть запропонувала їхати у паланкіні без неї, мовляв, вона пішки йтиме поруч, тільки щоби йому було якомога зручніше, та Бастіян не захотів прийняти від неї аж таку самопожертву. Отож тепер вони подорожували разом, сидячи у великому кораловому паланкіні, який відразу ж перемістився на чоло процесії.
Бастіян ще й досі трохи сумував і сердився, в тому числі на Ксаїду, бо то саме вона порадила йому відіслати мулицю.
Ксаїда дуже швидко це відчула - і зрозуміла, в чому річ. До того ж, його односкладові відповіді не давали початися справжній розмові.
Щоби звеселити його, вона радісно сказала:
- Я хотіла би зробити тобі один подарунок, мій повелителю і учителю, якщо ти будеш ласкавий прийняти його від мене.