З-під сидіння вона видобула надзвичайно коштовно оздоблену скриньку.
Бастіян випростався і очікувально подивився на чарівницю.
Тим часом та відчинила скриньку і витягла вузенький поясок, який, наче ланцюжок, складався із численних рухомих ланок. І ланки, і пряжка були зі звичайного прозорого скла.
- Що це? - поцікавився Бастіян.
Поясок тихенько дзеленькав у її руці.
- Це пояс, який робить свого власника невидимим. Але, щоби він став твоїм, ти, повелителю, повинен дати йому ім’я.
Бастіян уважно його роздивився.
- Пояс Ґеммаль, - прорік він.
Ксаїда, всміхаючись, кивнула.
- Тепер він твій.
Бастіян хоч і узяв пояс, але і далі нерішуче тримав його в руці.
- Невже ти не хотів би випробувати його цієї ж миті, - запитала вона, - щоби побачити, як він діє?
Бастіян опоясався Ґеммалем - і відчув, що той сидить як улитий. Щоправда, тільки відчув, тому що себе він уже не побачив: не було видно ані тулуба, ані ніг, ані рук. Це було вкрай неприємне відчуття, а тому він тут же спробував розщепити пряжку. Та оскільки Бастіян не бачив ані рук, ні самого пояса, йому це не вдалося.
Зненацька Бастіян налякався, що йому не вдасться зняти пояс Ґеммаль, а отже, він назавжди залишиться невидимим.
- Допоможи мені! - насилу проговорив він здушеним голосом.
- Спершу треба навчитись із ним обходитися, - мовила Ксаїда. - Колись я теж відчувала щось подібне, мій учителю і повелителю. Дозволь, я тобі допоможу!
Вона простягнула руку, зробила в повітрі якийсь невловний рух, і пряжка миттю розстібнулася. Бастіян знову став видимим і побачив себе. Він полегшено зітхнув, а тоді засміявся. Усміхнулася і Ксаїда, затягуючись димом зі змієподібного мундштука свого кальяну. їй таки вдалося перевести його думки в інше русло.
- Тепер ти будеш захищений від будь-яких загроз і нещасть, - м’яко сказала вона, - а для мене це значить більше, ніж я здатна висловити, о мій повелителю.
- Загроз? - перепитав Бастіян, іще не до кінця оговтавшись після випадку з поясом Ґеммалем. - А що мені може загрожувати?
- О, ніхто не зможе зрівнятися з тобою в силі, ніхто не зможе здолати тебе, - зашепотіла Ксаїда. - Ніхто - якщо ти будеш мудрий. Небезпека криється в тобі самому, і тому тобі так важко від неї боронитися.
- Як це - в мені самому? - допитувався Бастіян.
- Бути мудрим - значить бути вищим від усього, нікого не ненавидіти і нікого не любити. Та тобі, повелителю, усе ще дуже кортить мати друзів. Твоє серце ще не цілком холодне і безпристрасне, воно ще не стало, як недосяжна снігова вершина, і поки це так, хтось може заподіяти тобі кривду.
- І хто ж такий отой «хтось»?
- Це той, до кого ти, попри все його нечуване нахабство, все ще прихильний, повелителю.
- Висловлюйся ясніше!
- Нахабний і зухвалий маленький дикун із племені зе- леношкірів, повелителю.
- Атрею?
- Так, саме він, - разом зі своїм безсоромним Фухуром.
- І ти кажеш, що вони хочуть чимось мені нашкодити? - Бастіян мало не розреготався.
Ксаїда сиділа мовчки, з опущеною головою.
- У це я ніколи і нізащо не повірю, - продовжував Бастіян. -1 чути про це більше не хочу.
Ксаїда мовчала, опустивши голову ще сильніше.
Після довгої мовчанки Бастіян запитав:
- І що ж, на твою думку, замислив проти мене Атрею?
- О мій повелителю, - прошепотіла Ксаїда, - краще було б, якби я взагалі нічого не казала!
- Ну, але тепер мусиш сказати все! - закричав Бастіян. - І не говори натяками! Що тобі відомо?
- Я аж тремчу від твого гніву, повелителю, - прожебоніла Ксаїда - і справді затремтіла всім тілом. Але навіть якщо це останні мої слова, я все одно повинна тобі сказати: Атрею надумав відібрати у тебе Знак Дитинної Царівни, вдавшись або до хитрощів, або до сили.
Бастіянові на мить перехопило дух.
- Ти можеш це довести? - хрипко спитав він.
Ксаїда похитала головою і промурмотіла:
- Той різновид знання, що ним я володію, о мій повелителю, не належить до тих, які можна довести.
- Тоді тримай це знання при собі! - сказав Бастіян, спаленівши. - І не обмовляй найвідданішого і най- відважнішого хлопця, який тільки є у Фантазії!
На цих словах він вистрибнув із паланкіна і пішов уперед.
Ксаїда тим часом замислено обертала у пальцях мундштук свого кальяну, а її очі - зелене і червоне - загрозливо палахкотіли. Одначе дуже скоро вона знов усміхнулася і прошепотіла, випускаючи з уст фіолетовий дим:
- Ти ще сам у всьому переконаєшся, о мій повелителю. Пояс Ґеммаль доведе тобі все, що треба.
Коли караван став табором на нічліг, Бастіян зайшов до свого шатра. Він наказав синьому джинові Іллюану нікого до нього не впускати, і насамперед Ксаїду. Хлопець захотів поміркувати на самоті.