Бастіян у задумі провів рукою по чолі.
- Згода, - нарешті вирішив він. - Але я хотів би взяти з собою двох моїх учнів.
- Нас шестеро, - відповіли сови. - Двоє з нас можуть понести одну людину. Відтак усього ми можемо взяти трьох.
Бастіян звернувся до синього джина:
- Іллюане, приведи Атрею і Ксаїду!
Джин квапливо пішов виконувати наказ.
- А що то за питання, - поцікавився Бастіян, - на яке я маю дати відповідь?
- Великий Всевіде, - відповіла йому одна з сов, - ми всього лише бідолашні невтаємничені летючі посланниці, ми не належимо навіть і до найнижчого ступеня посвяти Ченців Пізнання. Як же нам переповісти тобі питання, що його Троє Велемудрих не змогли розв’язати за ціле своє життя?
За кілька хвилин надійшов Іллюан з Атрею і Ксаїдою. Дорогою він уже трохи пояснив їм, про що йдеться. Опинившись перед Бастіяном, Атрею тихо запитав:
- Чому і я?
- Власне, - озвалася і Ксаїда. - Чому і він?
- Побачите, - відказав Бастіян.
Виявилося, що сови - так, ніби вони наперед про все знали, - завбачливо прихопили зі собою три трапеції. Сови - по дві - вхопилися пазурами за мотузки, Бастіян, Атрею і Ксаїда сіли на перекладини, і великі нічні птахи здійнялися з ними у повітря.
Діставшись до Зоряного Монастиря Ґіґама, вони побачили, що велика баня становить лише найвищу частину величезної будівлі, яка складається з багатьох елементів - кубиків, схожих на гральні кості, з’єднаних між собою. У стінах будівлі було безліч маленьких віконець, а її зовнішній мур нависав над проваллям. Завдяки цьому обитель ставала абсолютно недоступною для непроханих гостей. У шестигранниках розміщувалися келії Ченців Пізнання, бібліотека, господарські приміщення та кімнати для прочан і гостей обителі, а в кубі під самісіньким куполом розташувалася Велика Зала, де Троє Велемудрих зустрічалися з монахами, навчаючи їх мудрості Пізнання.
Ченцями Пізнання були жителі Фантазії, які прибули у Зоряний Монастир з усіх усюд, і вони дуже різнилися між собою і виглядом, і походженням. Та вступаючи в цей монастир, вони мусили порвати всі зв’язки і зі своєю ріднею, і з цілим своїм краєм. Життя цих ченців, нелегке і самозре- чене, було присвячене самозаглибленню та пізнанню мудрості. До цієї спільноти приймали далеко не всіх охочих. Іспити тут влаштовували суворі, а Троє Велемудрих уславилися як вимогливі та невблаганні екзаменатори. А тому тут майже ніколи не перебувало більше як триста ченців одночасно, однак ті, хто сюди потрапив, без сумніву, були найрозумнішими і наймудрішими в цілій Фантазії. Бували навіть і такі часи, коли спільнота ченців, що населяли обитель, маліла до семи осіб. Але й це не могло вплинути на суворість іспитів. Тепер у Монастирі жило щось трохи більше двохсот ченців і черниць.
Коли Бастіяна, у супроводі Атрею і Ксаїди, ввели до Великої Зали, він побачив перед собою строкату юрбу найрізноманітніших істот. На відміну від його власного почту, всі вони були зодягнені в грубі чорно-коричневі ряси. Можна собі уявити, як ці ряси виглядали у випадку, скажімо, вже згадуваних раніше мацьопиків.
Зате троє Старійшин, Велемудрі, мали людські тіла. Нелюдськими, натомість, були їхні голови. Ушту, Мати Здогаду, мала совине лице. В Шіркріє, Батька Споглядання, була орлина голова. І нарешті, їсіпу, Син Розуму, мав лисячу голову. Вони сиділи на своїх тронах, встановлених на підвищеннях із каменю, і через те виглядали дуже високими. Уздрівши їхню велич, Атрею, ба навіть Ксаїда, здавалося, відчули священний трепет. Та Бастіян підійшов до Велемудрих цілком невимушено. У великій залі панувала глибока тиша.
Шіркріє, вочевидь, найстарший із трьох Старійшин, сидів посередині. Він поволі, величним жестом, вказав Ба- стіянові на порожній трон навпроти себе.
Бастіян сів.
Трохи помовчавши, Шіркріє раптом заговорив. Він промовляв тихо, проте його голос звучав напрочуд вагомо і урочисто.
- З прадавен ми роздумуємо над таїною нашого світу, їсіпу думає про неї інакше, ніж Ушту, а здогади Ушту відрізняються від того, що бачу я, а я бачу, знову ж таки, інакше, ніж думає їсіпу. Це триває з незапам’ятних часів, і далі так бути не може. Тому ми запросили тебе, Великого Всеві- да, прийти до нас і дати нам просвітлення, щоби нам нарешті відкрилася істина. Чи виконаєш ти наше побажання?
- Дуже хотів би, - відказав Бастіян.
- Тож вислухай, о Великий Всевіде, наше питання. Що таке Фантазія?
Бастіян помовчав, а тоді відповів:
- Фантазія - це Нескінченна Історія.