- Дай нам час збагнути твою відповідь, - мовив Шікріє. - Ми зберемося тут завтра, о цій же годині.
Троє Велемудрих, а також усі Ченці Пізнання мовчки підвелися і вийшли. Бастіяна, Атрею і Ксаїду відпровадили до гостьових келій, де на кожного чекав скромний почасту- нок.
Ліжка виявилися простими дерев’яними лежанками з простими вовняними коцами. Бастіянові та Атрею це нітрохи не перешкоджало, але Ксаїда захотіла начаклувати собі вигідніше ложе. Однак їй довелося змиритися з тим, що в цьому монастирі її чари не мали сили.
Наступної ночі, о тій же порі, всі Ченці Пізнання і Троє Велемудрих знову зібралися у Великій Залі під куполом.
Бастіян знову сів на трон, Ксаїда і Атрею стали біля нього - справа і зліва.
Цього разу вже Ушту, Мати Здогаду, подивилися на Бастіяна своїми великими совиними очима і мовила:
- Ми розмірковували над твоїм ученням, Великий Всевіде. Однак у нас з’явилося нове питання. Якщо Фантазія - це Нескінченна Історія, то де ж ця нескінченна історія записана?
І знову Бастіян спершу трохи помовчав, а тоді відповів:
- У книжці в оправі з шовку кольору міді.
- Дай нам час осягнути твої слова, - сказала Ушту. - Ми зберемося тут завтра, о цій же годині.
Усе було так, як і попередньої ночі. А на третю ніч, коли всі знову зібралися у Великій Залі, слово взяв їсіпу, Син Розуму:
- Ми і цього разу довго міркували над твоєю відповіддю, Великий Всевіде. І знову опинилися перед запитанням, на яке ми не знаємо відповіді. Якщо наш світ Фантазії - це Нескінченна Історія, записана у книжці в оправі з шовку кольору міді, то де тоді ця книжка?
Трохи помовчавши, Бастіян відповів:
- На горищі однієї школи.
- Великий Всевіде, - сказав на це їсіпу, Старійший із лисячою головою, - ми ні на мить не сумніваємося у твоїх словах. І все ж хочемо просити тебе дозволити нам уздріти цю істину. Ти можеш це зробити?
Бастіян задумався, а тоді відповів:
- Мабуть, так.
Атрею здивовано подивився на Бастіяна. Та й у Ксаїди- них різноколірних очах з’явилося запитання.
- Зустріньмося завтра вночі, о тій самій порі, - сказав Бастіян, - але не тут, а на дахах Зоряного Монастиря Ґіґам. І пообіцяйте, що всі ви будете уважно і невідривно дивитися на небо.
Наступної ночі - а вона була така сама зоряна і безхмарна, як і попередні, - всі мешканці обителі, у тому числі Троє Велемудрих, у призначений час стояли на дахах монастиря і, задерши голови, пильно вдивлялися в нічне небо.
Були серед них і Атрею з Ксаїдою, які також не здогадувалися про те, що затіяв Бастіян.
А Бастіян вибрався на самісінький вершечок вели кого купола.
Опинившись нагорі, він уперше побачив - далеко- далеко на обрії - Вежу Зі Слонової Кості, яка таємничо мерехтіла в місячному сяйві.
Бастіян витягнув із кишені камінь Аль Джагір, він лагідно світився.
Бастіян відшукав у пам’яті слова напису на дверях бібліотеки в Амарґанті:
...Якщо ж він вимовить моє ім’я вдруге,
з кінця до початку,
спалахну я столітнім сяйвом
в одну мить.
Він високо підніс камінь над головою і вигукнув:
- Рігажд Льа!
У ту ж таки мить камінь вибухнув спалахом такої яскравості, що від нього поблякло зоряне небо, і за ним освітилася темна безодня Всесвіту.
І та безодня Всесвіту була горищем шкільної будівлі - з грубими, потемнілими від часу балками.
А тоді все зникло. Столітнє сяйво згасло. Аль Джагір безслідно щез.
Усім, і в тому числі Бастіянові, довелося трох почекати, щоби їхні очі знову призвичаїлися до слабкого світла місяця і зірок.
Ошелешені щойно побаченим, усі знову зібралися у Великій Залі Зоряного Монастиря. Останнім прийшов Бастіян. Ченці Пізнання і Троє Велемудрих підмелися зі своїх місць і вшанували його низьким і глибоким поклоном.
- Немає таких слів, - промовив Шіркріє, які вмістили би мою вдячність. Я дякую тобі за це просвітлення, за осяяння, за цей спалах пізнання, Великий Всевіде. Бо на тому таємничому горищі я угледів споріднену зі мною істоту - орла.
- Ти помиляєшся, о Шіркріє, - заперечила з лагідним усміхом совинолика Ушту, Мати Здогаду. - Я виразно побачила, що це сова.
- Одначе помиляєтеся ви обоє, - перебив їх їсіпу, і його очі запалали. - Ця істота споріднена зі мною, тому що це лис.
Шіркріє молитовно звів руки.
- Тепер ми знову опинилися там же, де були і до того, - мовив він. - Лише ти один, Великий Всевіде, можеш відповісти на наше питання. Хто із нас трьох має рацію?
Бастіян поблажливо усміхнувся і сказав:
- Усі троє.
- Дай нам час зрозуміти твою відповідь, - попросила Ушту.
- Гаразд, - відказав Бастіян. - Ви матимете стільки часу, скільки захочете. Бо тепер ми залишимо вас.