На обличчях Ченців Пізнання і трьох Старійшин промайнуло розчарування, але Бастіян спокійно і твердо відхилив їхнє настійне прохання залишитися в них надовше, а ще краще - назавжди.
Отож його разом із учнями - Атрею і Ксаїдою - відпровадили до воріт обителі, а летючі посланці віднесли їх назад до наметового міста.
Тієї ночі, до речі, в монастирі Ґіґам дійшло до перших суттєвих розходжень у поглядах між Трьома Велемудрими, які через багато років призвели до того, що братство розпалося, і Ушту, Матір Здогаду, Шіркріє, Батько Споглядання, а також їсіпу, Син Розуму, заснували кожне свій окремий монастир. Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
Що ж до Бастіяна, то після цієї ночі він втратив усі свої спогади про те, що він колись ходив до школи.
Стерлися із його пам’яті і горище, ба навіть украдена книжка в шовковій оправі кольору міді.
Відтак Бастіян більше не запитував себе про те, як він узагалі потрапив до Фантазії.
XXII.
БИТВА ЗА ВЕЖУ ЗІ СЛОНОВОЇ КОСТІ
Вислані наперед дозорні повернулися до табору і повідомили, що Вежа Зі Слонової Кості вже дуже близько. За два або, щонайбільше, за три прискорені денні марші можна було б до неї дійти.
Втім, здавалося, Бастіян ніяк не може прийняти остаточного рішення. Він часто - частіше, ніж досі, - оголошував привал, щоби за короткий час знов раптом стрімголов зриватися з місця і рушати в дорогу. Жоден з його супутників не розумів, чому він так робить, та ніхто, зрозуміло, не наважувався про це запитати. Після дня свого великого тріумфу в Зоряному Монастирі він став неприступним, навіть для Ксаїди. У таборі кружляли найрізноманітніші чутки, та більшість співподорожніх слухняно виконували його суперечливі накази. Великі мудреці, думали вони собі, звичайним людям часто здаються непередбачуваними, а їхні рішення - незбагненні. Атрею і Фухур теж уже не могли собі пояснити Бастіянову поведінку. Те, що сталося в Зоряному Монастирі, було понад їхнє розуміння. Відтак вони ще більше журилися за хлопця.
А в Бастіяновій душі боролися два почуття, і жодного з них йому не вдавалося погамувати. Він прагнув зустрітися з Місяцівною. Тепер його знали у цілій Фантазії, ним захоплювалися, отож він міг постати перед нею як рівний перед рівною. Та водночас його не полишала тривога: а що, як вона почне вимагати, щоби він віддав їй Аурин. Що тоді? А якщо вона захоче відіслати його назад у світ, про який він уже майже нічого не міг пригадати? До того ж, він не хотів повертатися назад! І він хотів назавжди залишити Клейнод собі! А тоді раптом чомусь почав пригадувати, що, даючи йому Сяйво, Дитинна Царівна ані словом не прохопилася про те, що колись захоче його забрати. Може, вона збиралася залишити Сяйво Бастіянові на стільки, як він захоче? А може, вона і взагалі подарувала Клейнод, отож Аурин належить Бастіянові - належить уже назавжди? У такі хвилини він не міг дочекатися зустрічі з нею. Він квапив і підганяв процесію, щоби тільки чимшвидше опинитися в Місяцівни. Одначе його тут-таки опановували сумніви, і він наказував усім зупинятися і ставати на відпочинок, щоби тим часом мати змогу подумати - і з’ясувати для себе самого, на що ж йому розраховувати.
Отак, то поквапним маршем, похапцем, то знову зволікаючи і дуже затримуючись на привалах, караван нарешті дістався до зовнішнього пругу* (* краю) знаменитого Лабіринту - величезної рівнини, що була суцільним квітником із безліччю взаємно переплетених стежок і доріжок.
На обрії, на тлі золотої заграви призахідного сонця, казковою білістю сяяла Вежа Зі Слонової Кості.
Усі посланці - учасники кількатисячного каравану- процесії, а також сам Бастіян мовчки стояли і з благоговінням всотували в себе невимовну красу цього видовища. Навіть на Ксаїдиному обличчі промайнув вираз зачудування і захвату, геть їй не притаманний; втім, незабаром він знову безслідно розвіявся. Атрею і Фухур, які стояли десь зовсім далеко позаду, пригадували, наскільки інакше виглядав Лабіринт, коли вони бачили його минулого разу. Тоді Лабіринт роз’їдала і пожирала смертельна хвороба - Ніщо. А тепер тут усе квітувало, буяло соковитими барвами, відтак квітник-Лабіринт розкинувся перед ними розкішніший і осяйніший, ніж будь-коли перед тим.
Бастіян постановив, що сьогодні вони вже не підуть далі, отож усі почали лаштуватися до нічлігу.
Він вислав уперед кількох послів, які мали переказати Місяцівні його вітання і сповістити, що він має намір наступного дня прибути до Вежі, а тоді вклався у своєму шатрі та спробував заснути. Він крутився на м’яких подушках, перевертався з боку на бік, але його думки ніяк не давали йому спати. Він іще не здогадувався, що цій ночі судилося стати найгіршою з усіх, проведених ним у Фантазії. Десь опівночі він нарешті поринув у неглибокий, тривожний сон, але майже відразу його розбудив якийсь схвильований шепіт перед входом до шатра. Він піднявся і вийшов назовні.