- Цього я ще не знаю, - відповів Атрею, - тому що свою силу, а також меч він таки збереже.
- Але Знак тебе захищатиме, - мовив Фухур. - Навіть від нього.
- Ні, - заперечив Атрею, - я так не думаю. Від нього Сяйво мене не захистить. Це, мабуть, щось цілком інакше.
- А ще пригадай-но собі, - з тихим, невеселим смішком докинув Фухур, - як він сам запропонував його тобі того першого вечора в Амарґанті. І як ти відмовився від Сяйва.
Атрею кивнув.
- Тоді я ще не знав, як все повернеться.
- Що ж тоді залишається робити? - запитав Фухур. - Що ти можеш вдіяти? Як збираєшся забрати у нього Знак?
- Мені доведеться його викрасти, - відказав Атрею.
Фухурова голова зметнулася догори. Він витріщився на
Атрею своїми рубіново-червоними очима, а той похнюпився й тихо повторив:
- Доведеться його викрасти. Іншої можливості не має.
Хвилину потривала напружена мовчанка, а тоді Фухур
запитав:
- І коли ж?
- Мабуть, іще цієї ночі, - відповів Атрею, - бо завтра може бути запізно.
Бастіян не хотів слухати далі. Поволі він пішов геть. Він не відчував нічого, крім пронизливо зимної, безмежної порожнечі. Тепер йому все стало цілком байдуже, як і казала Ксаїда. Він повернувся у своє шатро і зняв пояс Ге- ммаль. А тоді послав Іллюана, щоби той привів панів Гіс- бальда, Гікріона і Гідорна. Доки він, чекаючи на них, міряв кроками шатро, йому спало на думку, що Ксаїда все це давно передбачила. Тоді він не хотів їй вірити, але тепер хоч- не-хоч довелося. Ксаїдині наміри щодо нього були добрими, вона була з ним відверта і чесна, тепер він у цьому пересвідчився. Лише вона одна по-справжньому віддана йому. Зрештою, ніхто ж не казав, що Атрею дійсно намагатиметься втілити свій план. Можливо, це була лише думка, висловлена мимохіть, і тепер Атрею за неї соромно. У такому разі Бастіян ніколи ані словом не згадає про це, хоча в дружбі з Атрею він уже встиг безповоротно розчаруватися. Ця дружба залишилася в минулому.
Коли надійшли троє лицарів, він пояснив їм, що має всі підстави припускати, що сьогодні вночі до нього в шатро спробує проникнути злодій. Тому просить трьох лицарів стояти на чатах усередині, в шатрі, й негайно спіймати того злодія, хай там ким він виявиться. Гісбальд, Гідорн і Гікрі- он погодилися і зручно влаштувалися в наметі, а Бастіян пішов.
Чарівниця лежала, поринувши у глибокий сон, і тільки п’ять велетнів у своїх комашиних обладунках прямо і непорушно стояли довкола неї. У пітьмі вони виглядали як п’ять скель.
- Бажаю, щоби ви мені підкорилися, - тихо промовив Бастіян.
Усі п’ятеро негайно повернули до нього свої чорні залізні лиця.
- Наказуй, о повелителю нашої повелительки, - відповів один із них своїм неживим металевим голосом.
- Як ви думаєте, чи дасте собі раду зі щастедраконом Фухуром? - поцікавився Бастіян.
- Усе залежить від волі, яка нами керує, - відказан металевий голос.
- Вами керуватиме моя воля, - сказав Бастіян.
- Тоді ми зможемо все, - пролунало у відповідь.
- Гаразд, тоді йдіть отуди, - він показав рукою ни прям, - і чекайте десь там, недалеко від нього! Як тільки Атрею відлучиться, хапайте його! Але залишайтеся там. Я покличу вас, коли треба буде його привести.
- Залюбки, о повелителю нашої повелительки, проказав у відповідь металевий голос.
П’ятеро чорних напіввелетнів тихо пішли виконувати Бастіянове веління - в ногу, роблячи однаковісінькі кроки. Ксаїда вві сні жорстоко посміхнулася.
Бастіян уже збирався повернутися до свого шатра, та перед самим входом завагався. Якщо Атрею і справді спробує вчинити крадіжку, він волів би не бути при тому, як вони його схоплять.
Починало розвиднюватися. Бастіян сидів неподалік шатра під деревом, загорнувшись у срібний плащ, і чекав. Час тягнувся неймовірно поволі. Уже й небо почало світлішати, і в душі у Бастіяна зажевріла надія, що Атрею відмовився від свого наміру, коли раптом із шатра почулася якась метушня і крики. Це протривало зовсім недовго. За кілька хвилин Гікріон вивів із намету Атрею із зав’язаними за спину руками. За ними йшли решта двоє лицарів.
Бастіян втомлено підвівся і прихилився до дерева.
- Отже, це таки так! - промурмотів він собі під ніс.
А тоді рушив до шатра. Йому не хотілося дивитися на Атрею. І той також ішов, опустивши голову.
- Іллюане! - звернувся Бастіян до синього джина при вході до шатра. - Збуди весь табір. Хай усі зберуться тут, А чорні панцерні напіввелетні нехай приведуть Фухура.
Джин пронизливо крикнув по-орлиному і кинувся виконувати доручення. Скрізь, де він проходив, зчинявся рух: у малих і великих наметах, на різноманітних ложах і лежаках...