І так минуло вже зо дві чи навіть зо три години, аж раптом чергою прокотилася хвиля занепокоєння. Звідкись надбіг молодий фавн, і було видно, що біжить він з останніх сил, тому що заточувався, а іноді навіть падав, підхоплювався і поривався бігти далі, аж поки, задихаючись, не повалився до ніг Бастіяна.
Той схилився над ним.
- Що трапилося такого, що ти наважився порушити урочисту церемонію?
- Війна, о правителю! - прохрипів фавн. - Атрею зібрав безліч повстанців і трьома арміями рухається сюди. Вони вимагають, щоби ти віддав Аурин, а якщо ти не зробиш цього добровільно, вони збираються змусити тебе це зробити!
Запала мертва тиша. Пронизлива музика і верескливі збуджені крики нараз змовкли - так, наче їх хтось обтяв. Бастіян втупився поперед себе застиглим поглядом. Він зненацька страшенно зблід.
Цієї ж миті надбігли три лицарі - Гісбальд, Гікріон і Гідорн. Здавалося, вони в пречудовому гуморі.
- Ось нарешті і для нас робота, пане! - закричали вони один поперед одного. - Дозволь - і ми все зробимо! Залиши це нам! Святкуй собі далі, ні на що не зважай! Ми підшукаємо кілька тямущих і вправних людей і підемо назустріч повстанцям. Ми дамо їм такого прочухана, що вони його навіки запам’ятають!
Серед багатьох тисяч присутніх тут створінь Фантазії було чимало таких, які зовсім не надавалися до військових дій. Та більшість усе-таки вміли орудувати якоюсь зброєю: булавою, мечем, луком, списом, пращею, а декотрі - просто зубами чи кігтями. Усі вони зібралися навколо трьох лицарів, яким доручено вести військо. Отож частина фантазій- ців відразу ж виступила в похід, а Бастіян - зі значно меншою частиною, з тими, хто воювати не вмів, - залишився, щоби продовжити церемонію. Та тепер він ніяк не міг на ній зосередитися. Знову і знову його погляд зупинявся десь на обрії, що його Бастіянові з висоти дзеркального трону, на якому він сидів, було чудово видно. Велетенські хмари куряви, які клубочилися там, свідчили про те, якими колосальними силами наступає Атрею.
- Не хвилюйся, - проказала Ксаїда, приступивши ближче до Бастіяна. - Мої чорні панцерні напіввелетні ще навіть не вступали у бій. Вони захистять твою Вежу Зі Слонової Кості. Ніхто, крім тебе з твоїм мечем, не зрівняється з ними в бою.
За кілька годин надійшли перші повідомлення з поля битви. На боці Атрею воювало майже ціле плем’я зеленош- кірів, а крім того, приблизно двісті кентаврів, п’ятдесят вісім скелегризів, п’ять щастедраконів, яких привів і якими командував Фухур, невтомно нападали з повітря, була ще зграя гігантських білих орлів, які прилетіли з Гір Долі, а також дуже-дуже багато інших істот. Бачили начебто навіть єдинорогів.
І хоча числом вони значно поступалися тому війську, яке вийшло на прю під проводом лицарів Гікріона, Гісбаль- да і Гідорна, армія Атрею боролася з такою запеклістю, що військо, яке воювало на боці Бастіяна, щораз то більше здавало позиції, відступаючи до Вежі Зі Слонової Кості.
Бастіян хотів було сам вийти на поле бою, щоби очолити свої війська, одначе Ксаїда його відрадила.
- Подумай про те, о мій повелителю і учителю, - сказала вона, - що не личить у твоєму новому становищі Дитинного Царевича Фантазії втручатися у битву, наражаючи себе на небезпеку. Нехай це роблять твої піддані.
Битва тривала цілу решту дня. Бастіянове військо відчайдушно боролося за кожну п’ядь квітника-Лабіринту, який до вечора перетворився на витолочене криваве місиво. А коли почало смеркатися, перші заколотники досягнули підніжжя Вежі Зі Слонової Кості.
Тільки тепер Ксаїда послала в бій своїх чорних панцерних напіввелетнів, піших і верхи на конях, і вони вступили в жорстоку сутичку з прибічниками Атрею.
Докладно розповісти про битву за Вежу Зі Слонової Кості просто неможливо, а тому краще відразу відмовитися від цього наміру. Ще й досі у Фантазії звучить безліч пісень і переказів, які розповідають про той день і ту ніч, тому що кожен, хто брав участь у битві за Вежу Зі Слонової Кості, пережив щось своє, а відтак мав що сказати. Але всі ці історії, мабуть, краще розповісти якось іншим разом...