- Перепрошую, мені просто треба було швиденько щось підрахувати.
- Хто ти? - спитав Бастіян.
- Моє ім’я Аргакс, дуже приємно! - відповіла мавпочка, скинувши професорський капелюх. - А з ким маю честь?
- Я - Бастіян Бальтазар Букс.
- А, так-так! - вдоволено проказала мавпочка.
- А як називається це місто? - поцікавився Бастіян.
- Якщо по правді, то воно взагалі не має назви, - пояснив Аргакс. - Але його можна було б назвати - ну, скажімо, Містом Колишніх Королів.
- Місто Колишніх Королів? - занепокоєно перепитав Бастіян. - Чому? Я не бачу тут нікого, хто був би подібним на колишнього короля.
- Не бачиш? - захихотів Аргакс. - Однак насправді всі, кого ти тут бачиш, свого часу були правителями Фантазії. Або принаймні хотіли ними бути.
У Бастіяна все аж похололо всередині.
- Звідки ти знаєш, Аргаксе?
Мавпочка знову зняла професорського капелюха і вишкірилася.
- Бо я - як би то краще сказати? - наглядач цього міста. І, мабуть, іще й доглядач.
Бастіян роззирнувся. Недалеко від них якийсь старий чоловік викопав яму, поставив у неї запалену свічку і заходився знову закопувати. Мавпочка захихотіла.
- Чи не бажаєте здійснити невеличкий перехід містом, мосьпане? Так би мовити, перше знайомство з майбутнім місцем проживання, га?
- Ні, - сказав Бастіян. - Що ти плетеш?
Мавпочка вистрибнула йому на плече.
- Ходи-ходи-ходи! - зашепотіла вона. - Це ж цілком безплатно. За вхід усе, що треба, ти вже заплатив.
І Бастіян пішов з Аргаксом, хоча насправді волів би чимшвидше звідси чкурнути. Йому було якось недобре на серці, якось дуже тривожно, і це відчуття наростало з кожним кроком.
Він вдивлявся у цих людей, і зненацька йому впало в око, що вони зовсім не спілкуються між собою. Вони взагалі чомусь не зважали одне на одного; здавалося, навіть не помічали нічого і нікого довкола.
- Що з ними? - почав допитуватися Бастіян. - Чому вони так дивно поводяться?
- Анітрохи не дивно, - захихотів Аргакс - захихотів йому просто у вухо. - Так самісінько, як ти. І взагалі, вони такі ж, як і ти, чи, так би мовити, свого часу були такими ж.
- Що ти маєш на увазі? - Бастіян зупинився як укопаний. - Невже ти хочеш сказати, що це люди?
На радощах Аргакс аж застрибав по Бастіянових плечах.
Саме так! Саме так!
На Бастіяновому шляху опинилася якась жінка, яка церувальною голкою намагалася наколювати горошини, що лежали в тарілці.
- Звідки вони тут узялися? І що вони тут роблять?
- О, в усі часи у Фантазію потрапляли люди, яким пізніше не вдавалося знайти дорогу назад, у свій світ, - охоче взявся пояснювати Бастіянові Аргакс. - Спочатку вони цього не хотіли, а тепер - назвімо це так - уже не можуть.
Бастіян провів поглядом маленьку дівчинку, яка через силу штовхала перед собою ляльковий візочок із квадратними колесами.
- Чому не можуть? - запитав він.
- Тому що повинні цього забажати. Але вони вже не здатні бажати. Вони змарнували своє останнє бажання на щось інше.
- Останнє бажання? - прошепотів Бастіян похололими і зненацька зблідлими вустами. - А хіба не можна бажати стільки, скільки заманеться?
Аргакс знову захихотів. Цієї ж миті він спробував зняти Бастіянів тюрбан, щоби пошукати вошей у нього в голові.
- Облиш! - крикнув Бастіян. Він спробував струсити мавпочку, але та міцно вчепилася і пронизливо верещала від утіхи.
- О ні, і ні, і ще раз - ні! І зовсім ні! - продзявкотіла вона. - Бажати ти можеш доти, доки ще хоч щось пам’ятаєш про свій світ. А ці люди розтринькали всі свої спогади. А в кого не залишається минулого, той не має і майбутнього. Тому-то вони й не старіють. Поглянь на них! Ти не повіриш, але декотрі з них живуть тут уже тисячу років, якщо не більше. Проте вони залишаються такими ж, як і були. Для них уже нічого не може змінитися, бо і самі вони змінитися вже не здатні.
Бастіян дивився на якогось чоловіка, який власне намилив дзеркало, а тоді заходився його голити.
Від того, що хвилину тому здавалося йому чудернацьким і химерним, тепер у нього аж мороз пішов попід шкіру.
Він поквапився далі, і тільки тепер зрозумів, що, йдучи, постійно заглиблюється в місто. Йому хотілося повернути, але щось невидним магнітом тягнуло його все далі і далі.
Він кинувся бігти, намагаючись позбутися осоружної мавпи, але та вчепилася в нього як кліщ ще й підганяла:
- Швидше! Швидше! Гоп! Гоп! Гоп!
Бастіян зрозумів, що тут йому ніхто не допоможе відка- раскатися від Аргакса, і зупинився.