- І що, це правда - всі, хто тут живе, були колись правителями Фантазії або ж намагалися ними стати? - захекано запитав він.
- Звичайно, - відповів Аргакс. - Кожен, хто не може знайти шляху назад, рано чи пізно хоче стати володарем цього світу. Не кожному це вдалося, але всім хотілося. Тому тут є два різновиди шаленців. Але, можна сказати, на одне виходить!
- Які два різновиди? Поясни мені! Я повинен знати, Аргаксе!
- Спокій! Тільки спокій! - захихотіла мавпа, обіймаючи Бастіяна за шию іще міцніше. - Одні втрачали свої спогади поступово, один за одним. А коли втрачали останній, то навіть Аурин уже не міг виконувати їхніх бажань. Після цього вони, так би мовити, опинилися тут самі собою. Інші, тобто ті, які все ж зробили себе правителями, втрачали всі свої спогади одним махом. Відтак Аурин не міг більше виконувати їхніх бажань: вони у них закінчувалися! Отож, як бачиш, хоч круть - хоч верть, а смерть. І ті, і ті - навіки тут, і вони ніколи не зможуть звідси вибратися.
- Це означає, що всі вони колись мали Аурин?
- Такий висновок напрошується сам собою! - відказав Аргакс. - Але вони давно про це забули. Та їм і так уже нічим не зарадиш, цим бідолашним божевільним...
- Його в них... - Бастіян завагався, - його в них відібрали?
- Ні, - сказав Аргакс. - У Фантазії, коли хтось робиться її правителем - королем, цісарем, або ким там іще, - Ау- рин зникає сам по собі, своєю власного волею. І треба сказати, що це бездоганно логічно, бо ж не можна застосовувати владу Дитинної Царівни для того, щоби цю-таки владу в неї ж і відібрати...
Тут Бастіян почувся так кепсько, що йому захотілося просто десь сісти, одначе мавпочка не дозволила.
- Ні-ні! Прогулянка містом іще не закінчилася, - заверещала вона. - Найцікавіше у тебе попереду! Далі! Далі!
Бастіян побачив якогось хлопчика, який молотком забивав цвяхи у шкарпетки, розкладені перед ним на землі. Якийсь товстун намагався наліпити поштові марки на мильні бульбашки, а ті, звісно, весь час лускали і лускали. Проте товстун не відступав. Він видував усе нові й нові бульбашки і намагався наліплювати на них усе нові та нові марки.
- Диви-но! - почулося хихотіння Аргакса, і Бастіян відчув, як той своїми мавпячими лапками повертає його голову кудись убік. - Дивись туди! Хіба ж це не смішно?
Там стояв великий гурт людей: чоловіки і жінки, старі й молоді, всі якось диванно вбрані; їх було багато, але ніхто нічого не говорив. Усі були повністю заглиблені у себе. На землі лежало безліч великих кубиків, на всіх шести гранях кожного з них були написані літери. Раз за разом ці люди перемішували кубики, а тоді довго дивилися на них.
- Що вони там роблять? - прошепотів Бастіян. -Що це за гра? Як вона називається?
- Це гра у «все що завгодно», - відповів Аргакс. Він замахав гравцям лапками, кивнув їм, а тоді закричав:
- Дуже добре, дітки! Продовжуйте, продовжуйте! І не можна здаватися!
А тоді знову повернувся до Бастіяна і загадково зашепотів йому на вухо:
- Вони вже не вміють розповідати. Вони втратили мову. Тому я вигадав для них цю гру. Як бачиш, вона їх надзвичайно захоплює. До того ж, вона вкрай проста. Бо якщо гарненько замислитися, доведеться визнати, що всі історії на світі, по суті, складаються з тридцяти трьох літер. І ці літери завжди однакові, міняється лише їх послідовність. Із літер складаються слова, зі слів речення, з речень - розділи, а з розділів - історії. Ану, подивися, що там у них написано?
І Бастіян прочитав:
ЛУЄТГУВДВШЦГВТЬАЖ
МВІЗКИЕЗВЇЦЬАИППЗІЄЙЧЯЦЕУ
ОАЗЩЇЦЄВБЬАЮВОСН
ТИМВАІОАРНЇЙЖВТ
ЄСАТРОНВШЄФИАЗЦЬВИПЩЗІВИ
ЮСАМИНАОКЛВЖІЄФЇЙЦТМЮІХ
ЖМВАІНФГЙЦУУЇАЬРВХІТАПА
КОЛАБІДАЦІЯСИЖДИАКОВГУ
- Так-так, оце ж бо і воно, - захихотів Аргакс, - саме так воно здебільшого і є. Одначе якщо грати в цю гру дуже довго, роками, то іноді випадково складаються якісь слова. Не бозна-які мудрі, та все ж слова. Слинокрут, скажімо, чи щіткощоки, або ж вутловузол. Та коли грати ще довше, набагато довше, - сто, тисячу років - то, найімовірніше, рано чи пізно, цілком випадково, повинен скластися віршик. А якщо грати безконечно довго, ба навіть вічно, - то випадково складуться всі можливі вірші, всі можливі історії, а крім того, всі історії історій, і навіть ця історія, в якій ми з тобою якраз перебуваємо. Логічно, чи не так?
- Це жахливо, - сказав Бастіян.
- Що ти, аж ніяк ні, - заперечив Аргакс. - Усе залежить від точки зору. Ось вони, можна сказати, сумлінно зайняті справою. До того ж, що ще робити з такими у Фантазії?
Бастіян довго мовчки дивився на гравців, а потім тихо спитав:
- Аргаксе, ти ж знаєш, хто я, чи не так?