Містечко було не дуже велике, тож Бастіян незабаром дістався до його протилежного краю. І видовище, яке звідти відкрилося його очам, свідчило, що йдеться про місто мореплавців, бо тут стояли сотні кораблів усіляких форм і розмірів. Щоправда, це було якесь доволі незвичне місто мореплавців: усі судна були попричеплювані до велетенських вудил, вони висіли одне коло одного, легенько похиту ючись, над глибочінню, де клубочилися білі маси імли. До речі, самі ці кораблі, здається, також були зроблені з плетива, до того ж, вони не мали ні щогл, ні весел, ні керма.
Бастіян перехилився через поруччя й глянув униз, на Море Імли. Те, які страшенно високі палі, на яких стоїть місто, можна було визначити за тінями, які вони відкидали на білу імлу внизу.
- Вночі, - почув він зненацька чийсь голос поряд, - туман підіймається аж до рівня міста. Тоді ми можемо виходити в море. А вдень сонце пожирає імлу, і рівень моря падає. Тебе ж це зацікавило, чужинцю, чи не так?
Поряд із Бастіяном стояли, опершись на поруччя, троє чоловіків. Вони дивилися на нього приязно і щиро. Розговорившись, він довідався, що це місто називається Іскаль, або ж Плетене Місто. А саме слово «іскаль» означало щось близьке до «спільнота». За фахом ці троє були імлоплавця- ми.
Бастіянові не хотілося називати свого імені, він волів, щоб його не впізнали, тож сказав, що називається Хтось. А троє моряків пояснили йому, що в них взагалі нема імен для кожного зокрема і що вони обходяться без імен. Усі ж разом вони називаються іскалянами, і цього їм цілком досить.
Позаяк то була обідня пора, вони запросили Бастіяна піти з ними, і він вдячно погодився.
В якійсь поблизькій хатині вони посідали до столу, і під час обіду Бастіян довідався все про місто Іскаль та його мешканців.
Море Імли, яке вони називали Скайдан, було насправді велетенським океаном білого туману, який розділяв Фантазію на дві частини.
Який Скайдан завглибшки - цього не звідав іще ніхто, як, зрештою, і того, звідки взялися ці нечувані маси туману. Щоправда, навіть і занурившись у цю імлу, можна було дихати, а біля берега, там, де імла ще порівняно неглибока, трохи пройтися морем, щоправда, міцно обв’язавшись линвою, яку хтось мав би витягнути назад (як виявилося, ця імла мала підступну властивість надзвичайно швидко позбавляти людину будь-якої здатності орієнтуватися.
Багато сміливців (чи, радше, нерозважливців) загинули, намагаючись перебрести Скайдан - поодинці та пішки. І лише декотрих вдалося врятувати.
Єдиним способом перебратися на протилежний берег Моря Імли був той, яким оволоділи іскаляни.
До речі, лоза, з якого були сплетені всі будинки в місті Іскаль, всі предмети вжитку, одяг, навіть кораблі, - ота лоза була чимось на кшталт очерету, який ріс біля берега, під поверхнею Моря Імли, і зрізати його можна було, як випливає зі щойно сказаного, тільки наражаючись на смертельну небезпеку. Ці очеретини, хоч і надзвичайно гнучкі, а на повітрі навіть трохи прив’ялі, в тумані стояли прямо, були набагато легшими від нього і не тонули. Тим-то не тонули і кораблі, з цього очерету збудовані. Відтак одяг, який носили іскаляни, міг правити водночас і за рятувальні ка- мізельки - у разі, якби хтось звалився в Море Імли.
Втім, навіть і не це було найбільшою таємницею іска- лян, бо це не пояснювало причини дивовижної єдності та злагодженості, якими були позначені вся їхня діяльність і спосіб життя. Як незабаром з’ясував Бастіян, вони взагалі не знали слова «я», в кожному разі, ніколи його не вживали, а завжди говорили «ми». Правда, чому це так, він довідався набагато пізніше.
Почувши від трьох моряків, що вони збираються вийти в море ще цієї ночі, він запитав, чи не могли б вони прийняти його корабельним юнгою. Вони пояснили, що кожна подорож Скайданом істотно відрізняється від подорожей іншими морями, бо ніколи не відомо, скільки доведеться пробути в дорозі та куди врешті-решт твій корабель причалить. Бастіян запевнив, що це його цілком влаштовує, тож імлоплавці погодилися взяти його зі собою.
Коли звечоріло, туман, як і варто було сподіватися, почав підійматися, досягнувши близько півночі рівня Плетеного Міста. Тепер усі кораблі, які доти висіли в повітрі, погойдувалися на білій поверхні імли. Судно, на якому опинився Бастіян, - плаский приблизно тридцятиметровий човен - відв’язали від причалу, і тепер воно повільно випливало в безмір темного імлистого моря.
Чи не з першого погляду Бастіян ламав собі голову над питанням, що, власне кажучи, змушує ці кораблі рухатися, бо ж вони не мали ні вітрил, ні весел, ні гребних гвинтів. Вітрила, як він довідався, нічого би не дали, бо над Скай- даном майже завжди панував штиль, а пересуватися туманом за допомогою весел чи гвинта годі було й поготів. Сила, яка рухала кораблями, була цілком іншої природи.