Выбрать главу

Посередині палуби було невелике підвищення у формі круглого майданчика. Бастіян помітив його відразу - і спе­ршу вирішив, що це капітанська рубка або щось подібне. На цьому підвищенні впродовж усієї подорожі постійно пере­бували принаймні двоє імлоплавців, хоча іноді - троє, чет­веро чи навіть більше. (До речі, вся залога судна налічувала чотирнадцять осіб - ясна річ, без Бастіяна). Ті, котрі зали­шалися нагорі, на круглому майданчику, попідводилися, поклавши руки один одному на плечі, й дивилися в напря­мку руху корабля. Якщо не приглядатися уважно, можна було подумати, що стоять вони цілком непорушно. І тільки поспостерігавши якийсь час, Бастіян зауважив, що імлоп- лавці дуже повільно і надзвичайно злагоджено похитують­ся (ці їхні рухи неймовірно нагадували танок), водночас безперервно співаючи якусь украй просту мелодію - ритмі­чну і милозвучну; до того ж, вона постійно повторювалася.

Спершу Бастіян вирішив, що вся ця дивна поведінка - то якась особлива церемонія чи звичай, чиє значення гли­боко від нього приховане. Щойно на третій день подорожі він запитав про це в одного із супутників, який сів поряд із ним. А того, своєю чергою, здавалося, дуже здивував Бас- тіянів подив. Він пояснив, що імлоплавці змушують кора­бель рухатися силою своєї уяви.

Бастіян спочатку не зрозумів цього його пояснення і знову спитав: мовляв, можливо, корабель приводять у рух якісь приховані від ока коліщата?

- Ні, - відповів імлоплавець. - Коли ти хочеш ворухну­ти своїми ногами, тобі вистачає просто уявити собі цей рух. Чи, може, ти рухаєш ногами за допомогою якихось коліща­ток?

Він розтлумачив Бастіянові, що різниця між рухом йо­го власного тіла і судна полягає лише в тому, що для руху корабля щонайменше двоє іскалян мають повністю злитися своєю уявою в єдине ціле. Тільки внаслідок такого єднання виникала сила, достатня для пересування. Якщо ж їм треба було пересуватися швидше, необхідною ставала співдія кі­лькох іскалян. Зазвичай вони працювали змінами по троє, решта тим часом відпочивали, бо, попри те, що збоку їхня робота здавалася радісною і приємною, насправді то була важка і виснажлива праця, що вимагала постійного і на­пруженого зосередження. Та це був єдиний спосіб перепли­вати Скайдан.

І Бастіян пішов у науку до імлоплавців і перейняв та­ємницю їхньої спільноти - опанував мистецтво танцю і піс­ні без слів.

Подорож виявилася тривалою, плавання - довгим, і поступово Бастіян ставав одним із них. Його огортало якесь дивовижне, невимовне відчуття самозречення і гармонії, під час танцю він відчував, як його власна уява з’єднується з уявою інших, зливаючись із ними воєдино. Він відчував, що його і справді прийняли в цю спільноту, що для нього тут знайшлося місце - і водночас із його пам’яті остаточно зникали спогади про те, що в світі, звідки він прийшов і куди шукав шляху назад, живуть люди і що кожна людина живе зі своїми власними уявленнями і думками. Єдине, про що він іще зберігав якусь невиразну згадку, були його дім і батьки.

Тим часом углибині його серця зажевріло - поряд із ба­жанням ніколи не бути самотнім - іще одне бажання. І те­пер воно тихесенько дало про себе знати.

А сталося це в той день, коли він уперше помітив, що іскаляни досягають такого досконалого єднання не тому, що їм вдається злити і узгодити одне з одним різні праг­нення та уявлення, а тому, що вони такі схожі між собою, що їм надзвичайно легко почувати себе спільнотою. Бути разом не вимагало від них ніяких зусиль. І навпаки: вони взагалі не вміли обстоювати власну думку, сперечатися, відчувати якісь розбіжності, адже жоден із них не чувся окремою одиницею, особистістю, їм не треба було долати якісь відмінності, щоби досягти гармонії у взаєминах, і са­ме ця легкість дедалі менше подобалася Бастіянові. їхня доброзичлива м’якість почала видаватися йому нудною, а незмінна, завжди одна і та ж мелодія пісень - одноманіт­ною. Він відчував, що йому в цьому всьому чогось бракує, що він жадає чогось більшого, але наразі не міг сказати, чого саме.

Остаточно він зрозумів це лише за якийсь час. Одного дня в небі над Морем Імли вони побачили велетенського птаха, схожого на орла. Іскаляни перелякалися і притьмом поховалися під палубу. Та один з них заховатися не встиг, страшний птах із пронизливим криком шугнув униз, ухо­пив нещасного і поніс кудись у дзьобі.