- Але ж це, мабуть, небезпечно? - вивідував Бастіян. - Вночі, скажімо, коли ти спиш, а кімната раптом стає мале- нькою-маленькою?
- Та що ти, мій хороший хлопчику! - ледь вражено вигукнула Пані Аюола. - Адже Дім Змін любить мене, і тебе він також любить. Він радий, що ти тут.
- А якщо він когось не любить?
- Поняття не маю, - відповіла вона. - Та що в тебе за питання такі?! Досі тут іще нікого не було, крім мене і тебе.
- Он як! - сказав Бастіян. - То я перший гість?
- Звичайно!
Бастіян роззирнувся.
Приміщення було справді надзвичайно великим.
- Навіть не віриться, що ця величезна кімната вміщається в такому маленькому будиночку. Зовні цього не скажеш.
- Дім Змін, - пояснила Пані Аюола, - зсередини більший, аніж зовні.
Тим часом почало смеркатися, в кімнаті дедалі темнішало. Бастіян відкинувся на спинку стільця. Він почувся якимось сонним, і ця сонливість здавалася йому напрочуд приємною.
- А чому, - запитав він, - ти так довго на мене чекала, Пані Аюоло?
- Мені завжди хотілося мати дитину, - відповіла вона, - малесеньку дитинку, яку я змогла би бавити, яка потребувала б моєї ніжності, якою я могла би опікуватися, - когось такого, як ти, мій хороший.
Бастіян позіхнув. Цей теплий і ніжний голос його заколисував, і він не міг (та й не хотів) цьому опиратися.
- Але ж ти казала, - мовив він, - що на мене чекали і твоя мама, і твоя бабця.
Обличчя Пані Аюоли сховалося в напівтемряві.
- Так, - почув він у відповідь. - І моя мама, і моя бабця хотіли мати дитину. Але зараз її маю я.
Бастіянові повіки склепилися. Ледве обертаючи язиком, він запитав:
- Як же так? Адже твоя мама мала тебе, коли ти була маленька. А в твоєї бабці була твоя мама. Себто і в них були діти!
- Ні, мій хороший, - тихо відповів йому лагідний голос Пані Аюоли. У нас усе зовсім не так. Ми не вмираємо і не народжуємося. Ми завжди були і є однією і тією ж Пані Аюолою, і все ж кожна Пані Аюола інакша, не така, як інші. Коли моя мама постаріла, вона засохла, все її листя обсипалося, як із дерева на зиму, вона заціпеніла, завмерла. І це заціпеніння тривало досить довго. Але одного дня вона знову почала випускати паростки, бруньки і квіти, а тоді нарешті й плоди. Так виникла я, тобто цією новою Аюолою була я. І точнісінько так само було і з моєю бабусею, коли вона привела на світ мою маму. Аюоли можуть мати дитину допіру тоді, коли самі зів’януть. Отож ми - власні діти, а тому не можемо бути справжніми матерями. Тому я страшенно рада, що ти нарешті прийшов сюди, мій любий хлопчику...
Бастіян нічого не відповів. Його огорнув солодкий напівсон, в якому її слова звучали, наче колискова. Він почув, як вона підвелася, підійшла до нього і схилилася. Ні- жно погладила його волосся і поцілувала в чоло. Далі відчув, як вона підняла його і кудись пожила на руках. Він прихилився головою до її плеча, як маленька дитина, все глибше поринаючи в теплу і м’яку темряву сну. Йому здалося, що його роздягають і вкладають у м’яке ліжко, на постіль, яка пахла свіжо і ніжно. Наостанок він ще почув - уже ніби зовсім здалеку - як чудесний голос заспівав йому колискову:
- Спи, коханий! Гарних снів!
Стільки ж ти всього стерпів!
У дитинство знов ступай!
Спи, коханий, засинай!
Коли Бастіян прокинувся наступного ранку, йому було надзвичайно добре; він почувався таким щасливим, як ніколи досі. Роззирнувшись навколо, він побачив, що лежить у надзвичайно затишній кімнатці, до того ж у дитячому ліжечку! Щоправда, це було чималеньке дитяче ліжечко - хоч, може, радше таке, яким би його мала сприймати маленька дитинка. На якусь мить це здалося йому надзвичайно смішним, тому що хто-хто, а він же але ніяк не маленька дитинка! Він усе ще володів усім, що йому подарувала Фантазія. Навіть Знак Дитинної Царівни усе ще висів у нього на шиї. Та вже наступної миті йому стало геть байдуже, чи смішно він виглядає, чи ні. Крім нього та Пані Аюоли про це все одно ніхто не довідається, а їм було чудово відомо, що все, що тут відбувається, - добре і правильно.
Він встав, помився, одягнувся і вийшов з кімнати. Йому довелося зійти дерев’яними сходами до їдальні, яка за цю ніч перетворилася на кухню. Там на нього вже чекала зі сніданком Пані Аюола. Вона також була в пречудовому гуморі, всі її квітки цвіли, вона співала, сміялася і навіть протанцювала з ним довкола кухонного столу. Після сніданку вона послала його надвір, на свіже повітря.