Нарешті Бастіян - а то саме він був отим мандрівником - підійшов до хижі рудокопа.
- Доброго дня. Я заблукав. Я шукаю джерела, місця, звідки б’є Живлюща Вода. Ти можеш мені допомогти? Гірник прислухався до голосу.
- Ти не заблукав, - прошепотів він. - Але говори тихіше, інакше мої образи розпадуться.
Жестом він запросив Бастіяна, і той увійшов за ним до хижі.
У ній було одне-єдине маленьке приміщення, обставлене невибагливо і вкрай скромно. Дерев’яний стіл, два стільці, лежак для спання і збиті з дощок полиці, на яких зберігалися харчі та начиння. Над вогнем висів казанок, у якому кипіла юшка.
Йор налив дві повні тарілки - для себе і для Бастіяна, поставив їх на стіл і жестом запросив гостя їсти.
їли вони мовчки.
Наївшись, рудокоп відкинувся на спинку стільця. Його очі дивилися крізь Бастіяна; здавалося, він вдивляється в безкрайню далечінь. За якусь мить він пошепки запитав:
- Хто ти?
- Я Бастіян Бальтазар Букс.
- Ага, отже, своє ім’я ти ще пам’ятаєш.
- Так. А ти хто?
- Я - Йор, мене ще називають Сліпим Рудокопом. Але сліпну я тільки на світлі. У своїй копальні, де темно хоч в око стрель, я все бачу.
- Що це за копальня?
- Вона називається Мінроуд. Це копальня образів.
- Копальня образів? - здивовано перепитав Бастіян. - Ніколи не чув про щось подібне.
Йор, здавалося, весь час у щось вслухався.
- І однак, - прошепотів він, - копальня образів існує якраз для таких, як ти. Для людей, які не можуть знайти дороги до джерела, до Живлющої Води.
- І що ж це за образи? - допитувався Бастіян.
Йор заплющив очі; якусь хвилину помовчав. Бастіян уже збирався перепитати, коли гірник зненацька зашепотів:
- Ніщо у світі не зникає безслідно. Чи з тобою бувало так, що тобі щось снилося, а прокинувшись, ти не міг згадати, що саме?
- Так, - відповів Бастіян. - Навіть дуже часто.
Йор у задумі кивнув. А тоді підвівся і жестом запросив Бастіяна іти за ним. Перш ніж вийти з хижки, він міцно схопив Бастіяна за плече і зашепотів йому на вухо:
- Але жодного слова, жодного звуку, зрозумів? Те, що ти зараз побачиш, - плоди моєї багаторічної праці. Будь- який звук може тут усе знищити. Тому мовчи і намагайся ступати якнайтихіше!
Бастіян кивнув, і вони вийшли з хижі. За нею височіла дерев’яна вежа з підйомником - копер, з-під копра в глибини землі стрімко вела власне шахта. Вони проминули копер і вийшли в безмежну широчінь снігів. І тут Бастіян побачив образи: ці картини лежали просто на снігу, наче коштовності на білому шовку, як розсипи самоцвітів на безцінних клейнодах.
Вдивившись, він збагнув, що то тоненькі, як павутинка, таблички, виготовлені з чогось, що нагадувало слюду; і були вони прозорі й кольорові, різні за розміром і за формою, прямокутні та округлі; декотрі - надщерблені, інші - цілі й неушкоджені, ще якісь - завбільшки як церковний вітраж або крихітні, мов мініатюри на табакерках. Вони лежали рядами, посортовані за розмірами і за формою, і ці ряди простягалися аж за виднокрай неозорої білої пустелі. Зображення на цих табличках були дивні й незрозумілі, • собливо на перший погляд. Були там якісь загорнуті у плащі постаті, що, здавалося, летять кудись, сидячи у великому пташиному гнізді, були віслюки в суддівських мантіях, були годинники, які плавилися і розповзалися, наче розтоплений сир, були маріонетки, які стояли на безлюдних, хоч і яскраво освітлених, майданах. Були тут фантастичні обличчя і голови, мозаїчно складені з фігурок тварин, були й інші, у чиїх рисах вгадувалися краєвиди. Одначе траплялися там і цілком звичайні зображення: чоловіки, що жнуть збіжжя, жінки, які сидять на балконах. Гірські села і морські краєвиди, баталії і циркові вистави, вулиці та кімнати, і весь час - обличчя, обличчя, обличчя: старі й молоді, мудрі й простакуваті, блазенські й королівські, радісні й похмурі. Були тут і страхітливі, жаскі зображення, і навпаки - кумедні, веселі та жартівливі. Картини страт, танки смерті сусідили з образками молодички на моржі чи носа, який походжає собі вулицею, а всі з ним вітаються.
Чим довше Бастіян ходив між рядами образів, тим менше розумів, у чому їх сенс, чому вони тут і що означають. І лише в одному він не сумнівався: на цих картинах можна побачити все без винятку, хоч іноді зображення поєднувалися якось украй химерно.
Година за годиною проходжалися Йор та Бастіян поміж рядами слюдяних табличок, аж нарешті над широкою сніговою рівниною засутеніло. Відтак вони повернулися до рудокопової хижі. Щойно за ними зачинилися двері, Йор тихо запитав: