- Чи було серед них щось таке, що здалося тобі знайомим?
- Ні, - відповів Бастіян.
Гірник посмутнів і похитав головою.
- Чому ти питаєш? - допитувався Бастіян. - Що це за образи? Чому я повинен впізнати котресь із цих зображень?
- Це забуті сни зі світу людей, - пояснив йому Йор. - Сон, якщо він уже приснився, не може просто так зникнути, перетворитися у ніщо. Але коли людина, якій він приснився, відразу ж його забуває, - як ти гадаєш, де він тоді опиняється? Тут, у глибинах нашої землі. Саме у надрах
Фантазії, тонесенькими-тонесенькими верствами, одна по одній, відкладаються забуті сни. І що глибше копаєш, то щільніше вони лежать. Ціла Фантазія стоїть на підложжі з забутих снів.
- Невже там є і мої? - все ще не йняв віри Бастіян.
Йор лише кивнув.
- І ти вважаєш, мені треба їх знайти? - випитував далі Бастіян.
- Треба знайти хоч би один. Одного цілком досить, - відказав Йор.
- Але навіщо? - допитувався Бастіян.
Рудокоп повернувся до нього лицем, освітленим тепер тільки неяскравим пломінцем домашнього вогнища. Його сліпі очі, як і на початку, дивилися крізь Бастіяна, немовби прозираючи в безмірну далечінь.
- Послухай, Бастіяне Бальтазаре Букс, - мовив він, я не люблю багато говорити. Тиша мені значно миліша. Але зараз я тобі щось скажу. Ти шукаєш Воду Життя. Ти хотів би навчитися любити, щоби змогти знайти дорогу і повернутися у свій світ. Легко сказати - любити! Живлюща Вода запитає тебе: «А кого?» Бо ж не можна любити просто так, загалом, аби тільки любити. До того ж, ти забув усе, крім свого імені. Але якщо ти не відповіси на це питання, то не зможеш напитися Живлющої Води. Тому допомогти тобі може лише твій забутий сон, якщо ти його тут відшукаєш, якраз цей віднайдений образ і приведе тебе до джерела Живлющої Води. Однак за це тобі доведеться забути останнє, що в тебе ще залишилося: себе самого. А це означає, зокрема, важку і марудну працю. Запам’ятай мої слова, гарненько запам’ятай, тому що я ніколи більше їх не промовлю.
Після цього він ліг на свій лежак і заснуй. Бастіянові ж не залишалося нічого іншого, як задовольнитися твердою, холодною долівкою. Та йому це не дошкуляло.
Коли наступного ранку він прокинувся, весь задубілий, із закляклими руками і ногами, Йора вже не було. Ймовірно, він спустився у Яму Мінроуд. Бастіян сам налив собі миску гарячої юшки, яка зігріла його, але здалася не надто смачною. Її солоність чомусь нагадала Бастіянові смак сліз і поту.
А тоді він вийшов і почав знову бродити безкраєю сніговою рівниною, між рядами образів, проминаючи тисячі картин. Він уважно вдивлявся в них, розглядаючи одну за одною, бо тепер уже знав, що від цього залежало, але так і не зміг знайти жодної, яка хоч якось би його зачепила. Серце у нього так і не тьохнуло, всі образи були йому цілковито байдужі.
Надвечір він побачив, як Йор піднімається в кошику з шахти копальні. За плечима він мав ношу - щось на кшталт полички, на якій лежали кілька різних за розміром табличок тонесенької слюди. Бастіян мовчки рушив за ним, а той пішов по рівнині. Зайшовши далеко-далеко углиб засніженої просторіні, Йор украй обережно заходився розкладати на вільному місці свої нові знахідки. Він клав їх на м’який сніг, розташовуючи рівним рядочком. На одній табличці був зображений чоловік із грудьми, наче пташина клітка, в якій сиділо двоє голубів. На іншій - кам’яна жінка верхи на великій черепасі. На найменшій з таблиць можна було розгледіти нібито звичайного метелика, але його крильця були вкриті плямками у формі літер. Були й кілька інших зображень, але жодне ніяк до Бастіяна не промовляло.
За якийсь час, коли вони з рудокопом знову сиділи в хижці, Бастіян запитав:
- А що стається із зображеннями, коли сніг починає танути?
- Тут завжди зима, - відказав Йор.
І це була вся розмова того вечора.
Усі наступні дні Бастіян продовжував шукати серед зображень образ, який він міг би впізнати чи який би принаймні щось для нього означав. Але - марно. Вечорами вони з гірником сиділи в хижі, і позаяк той ніколи нічого не говорив, Бастіян також призвичаївся мовчати. Поступово він перебрав від Йора і його манеру обережно рухатися, щоби не спричинити різкого звуку, від якого могли би порозпадатися образи.
- Здається, я переглянув їх усі, - сказав Бастіян одного вечора. - Серед них нема жодного мого.
- Це зле, - відказав Йор.
- Що ж мені робити? - спитав Бастіян. - Може, я повинен чекати на нові образи, які ти для мене виноситимеш із надр?
Йор на мить замислився, а потім похитав головою.
- На твоєму місці, - зашепотів він, - я сам увійшов би у Копальню Мінроуд, щоби спробувати видобути звідти знайомі образи.