Бастіян зазирнув у кілька класних кімнат, але скрізь панувала та сама тиша. Підійшовши до вікна і виглянувши надвір, він побачив, що вулицею ходять люди і їздять авта. Отже, світ не вимер, життя триває.
Він збіг сходами до головного входу, але двері були зачинені. Він пішов до дверей, які вели в помешкання шкільного управляючого, подзвонив, постукав, але ніхто не відгукнувся.
Бастіян замислився. Чекати, доки хтось колись сюди прийде, не можна. Він негайно хоче до тата. Незважаючи навіть на те, що розхлюпав Живлющу Воду.
А може, треба відчинити вікно і кричати, щоби хтось почув і відчинив двері? Ні, якось не випадає. Раптом йому спало на думку, що можна було б, мабуть, вилізти через вікно. Та всі вікна на першому поверсі заґратовані. І тут Бастіян згадав, що, визираючи у вікно другого поверху надвір, він бачив якесь риштовання. Очевидно, підправляли зовнішні стіни школи.
Бастіян знову піднявся на другий поверх і підійшов до вікна. Легко відчинив його і виліз на підвіконня.
Риштовання складалося з самих лише вертикальних балок, між якими через певні проміжки лежали поперечні дошки. Коли віє на них став, вони загойдалися у нього під ногами. На якусь мить йому запаморочилося в голові, страх пронизав Бастіяна наскрізь, але він його переборов. Для нього, котрий був володарем Перелину, це взагалі мало здаватися дрібничкою, навіть якщо він більше не володів казковою силою, навіть якщо тепер якоюсь мірою давалася взнаки вага огрядного тіла. Обережно і зосереджено він пошукав, за що тут можна вхопитися та де краща опора для нога, і почав спускатися вниз. Одного разу він загнав собі в пальця скалку, але на такі дрібниці не варто було й зважати. Трохи захеканий і розпашілий, зате цілий і неушкоджений, він зіскочив на землю. Отож Бастіян приземлився на вулиці — і ніхто його не помітив.
Хлопець кинувся бігти додому. Ранець зі шкільним причандаллям і книжками гримотів у такт його крокам, у нього закололо в боці, але він що мав сили біг далі. Йому хотілося до тата, він прагнув його побачити.
Добігши нарешті до будинку, де вони мешкали, він на якусь мить зупинився і подивився вгору, на вікно батькової лабораторії. І тільки тепер його серце зненацька стиснув страх, бо йому вперше спало на думку, що тата там може вже і не бути.
Але тато був удома і, мабуть, побачив його з вікна, бо коли Бастіян піднімався сходами, вибіг йому назустріч. Він розкрив назустріч обійми, і Бастіян кинувся йому на шию.
Тато підняв його на руки і поніс сходами вгору, аж до помешкання.
— Бастіяне, хлопчику мій маленький, — повторював він знову і знову, — любий, хороший, маленький хлопчику, де ж ти був? Що трапилося?
І тільки коли вони вже сиділи за кухонним столом, коли хлопець, запиваючи гарячим молоком, їв булочки, що їх тато дбайливо намащував грубою верствою масла з медом, Бастіян помітив, яким блідим і змарнілим стало татове обличчя. Його очі почервоніли, а підборіддя було неголене. Однак поза тим тато виглядав достоту так само, як і тоді, коли Бастіян пішов до школи.
І Бастіян сказав про це татові.
— Тоді? — здивовано перепитав тато. — Що ти маєш на увазі, кажучи «тоді»?
— Як довго мене не було?
— Від учора, Бастіяне. Зранку ти пішов до школи. Та коли ти так і не повернувся додому, я подзвонив учителям і довідався, що тебе в школі взагалі не було. Я шукав тебе цілий день і цілу ніч, мій хлопчику. Я звернувся у поліцію, бо почав боятися найгіршого. 0 Господи, Бастіяне, що ж трапилося? Я мало не збожеволів, так журився. Де ж ти був?
І тоді Бастіян почав розповідати, що він пережив. Він розповідав надзвичайно докладно, і це протривало багато годин.
Батько слухав його так, як не слухав іще ніколи досі.
І розумів усе, що розповідав йому Бастіян.
Ближче до полудня він єдиний раз перебив його, та й то тільки для того, аби задзвонити у поліцію: треба було повідомити, що син повернувся додому і що все гаразд. А тоді тато зготував обід, а тим часом Бастіян розповідав і розповідав. Уже звечоріло, коли Бастіян дійшов до розповіді про Живлющу Воду і те, як хотів принести її татові, але усе-таки не зміг, бо розхлюпав її по дорозі.
У кухні вже майже стемніло. Батько сидів непорушно. Бастіян підвівся й увімкнув світло. І раптом побачив щось таке, чого ніколи раніше не бачив.
Він побачив сльози в татових очах.
І зрозумів, що таки зміг донести сюди Живлющу Воду з Фантазії.