— Дозволь, щоби я, старий і досвідчений мандрівець Фантазією, сказав тобі, хлопче, надзвичайно важливу річ! Це таємниця, якої в самій Фантазії ніхто не знає. Коли ти гарненько поміркуєш, то й сам збагнеш, чому воно так є. До Місяцівни ти не можеш потрапити вдруге — це правда. Доки вона — Місяцівна. Та якщо ти зумієш дати їй нове ім’я, то побачиш її знову. І хоч як би часто тобі це вдавалося, щоразу це буде перший і єдиний раз.
На невловно коротку мить на бульдожому лиці пана Кореан- дера спалахнув якийсь відблиск, від чого воно здалося молодим і майже гарним.
— Дякую, пане Кореандер! — сказав Бастіян.
— Це я маю тобі подякувати, хлопче, — відповів пан Кореандер. — Було б просто чудово, якби ти час від часу зазирав до мене, щоби ми могли собі побалакати про певні речі. Знай, не так уже й багато на білому світі людей, із якими варто про це бесідувати.
Він простягнув Бастіянові руку.
— Згода?
— З великою радістю! — сказав Бастіян і відповів на потиск руки. — Але мені вже час. Тато чекає. Та я скоро знову до вас прийду.
Пан Кореандер провів його до виходу. Вже підійшовши до самих дверей, Бастіян — крізь обернені, наче відображені в дзеркалі, літери на шибі — побачив, що тато стоїть на протилежному боці вулиці й чекає. Татове обличчя сяяло.
Бастіян відчинив двері так рвучко, що гроно мосяжних дзвоників відчайдушно задзеленькало, і кинувся назустріч цьому сяйву.
Пан Кореандер ретельно зачинив двері й подивився на батька і сина.
— Бастіяне Бальтазаре Букс, — пробурмотів він, — якщо я не помиляюся, ти ще не одній людині вкажеш шлях у світ Фантазії, і ці люди також принесуть нам звідти Живлющої Води.
Пан Кореандер не помилився.
Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом...
КІНЕЦЬ
