Симона дісталася додому ще завидна та насамперед прибрала з передпокою коробки. Сьогоднішній день спустошив її, і вона мріяла якнайшвидше дістатися ліжка, щоб забутися сном. Їй до біса набридли всі ці переслідування, нічні кошмари та постійне почуття провини. Тому, вже засинаючи, вона подумала, що час припинити бігати за примарами й відпустити своє минуле, як жалісливий мисливець відпускає з тенет зловленого птаха.
...
Відтоді минув місяць; весна встигла набрати обертів, і ось уже який день на вулиці трималася приємна сонячна погода — настільки тепла, що можна було дозволити собі пікнік на природі. Симона давно вмовляла Мартіна виїхати за місто, і ось нарешті їм вдалося викроїти для цього цілий вихідний. Вона почала складати їжу та напої в кошик, яким не користувалася дуже давно. Її обличчя трохи розчервонілося, а на губах грала щаслива усмішка. За останній місяць у їхньому з Мартіном житті відбулися радикальні зміни. Вони стали дуже близькими й увесь вільний час проводили разом. Бути поряд із кимось — ні з чим незрівнянне відчуття. Особливо після довгих років самотності, коли тебе чекає порожнє ліжко, одна чашка кави на столі, одна зубна щітка в скляночці. І ти не розумієш, навіщо прокидаєшся щоранку. Не рахуєш хвилини, не сподіваєшся, не прислухаєшся до кроків за закритими дверима. Та раптом твоє життя наповнюється сенсом. А ще запахами, звуками, дотиками, до яких ти не звикла, але які тобі подобається відкривати наново і наново вчитися їх відчувати.
Кошик для пікніка був майже готовий, коли на порозі кухні виріс Мартін у махровому халаті та з мокрим після душу волоссям. Відчувши аромат свіжозвареної кави, він блаженно заплющив очі.
— Можна і мені філіжаночку? І он той симпатичний сендвіч, — чоловік спробував дістати з кошика невеликий пакунок.
— Руки геть! — Симона легенько ляснула його по пальцях. — Це для пікніка.
— І так завжди. А якщо мені хочеться з'їсти його зараз?
— Потерпи!
— Тоді я тебе з'їм!
Він схопив Симону та притягнув до себе, удавши, що хоче вп'ястися в неї зубами. Це викликало з її боку усмішку. Взагалі Мартін виявився саме таким, яким вона намалювала його собі з самого початку. Добрим, турботливим і трохи нахабним. З ним було весело й водночас надійно. Вона знала, що він зможе захистити її від будь-якої загрози. Втім, після похорону Яна чоловік у чорному пальті більше жодного разу не з'являвся в її полі зору, і тепер вона спала значно спокійніше.
— Може, ну його до біса той пікнік? Залишмось вдома і валятимемося цілий день у ліжку, — Мартін цмокнув Симону в ніс.
— А що робити з їжею, яку я наготувала?
— Влаштуємо пікнік просто у спальні. А що? Чудова ідея!
Трохи відсторонившись, Симона докірливо подивилася на чоловіка.
— Але ти обіцяв показати якесь мальовниче озеро. Повалятися в ліжку ми можемо і завтра. Ну, будь ласка!
— Гаразд, гаразд, адже ти все одно не відчепишся, — Мартін влаштувався за столом, беручись за сніданок. — Тільки вип'ю каву й одразу рушимо.
За двадцять хвилин вони обидва сиділи у джипі, що стрімко набирав швидкість. На цю мить сонце зійшло доволі високо — день обіцяв бути ясним і теплим. Як тільки автівка виїхала за межі міста, Симона припала до вікна і почала роздивлятися місцеві пейзажі: невисокі споруди фермерських господарств, які перемежовувалися з придорожніми мотелями та заправками, водонапірні вежі в обрамленні квітучих фруктових дерев, крихітні ставки, липові гаї. Щоправда, тривало це недовго. Несподівано ландшафт змінився — перед ними наче з-під землі виріс розкішний сосновий бір, який чомусь викликав почуття тривоги. Симона десь читала, що він тягнеться на багато кілометрів, і заблукати в його нетрях дуже легко навіть досвідченому мандрівникові. А ще, що в лісі живуть лосі, кабани, вовки, і тому необхідно бути обережним, здійснюючи прогулянки, особливо взимку.
Невдовзі Мартін скинув швидкість та з'їхав на ґрунтову дорогу, яку оточували височезні сосни та колючий чагарник упереміж зі звичайними листяними деревами. Це дозволяло денному світлу без перешкод проникати крізь зелені крони, а ліс не здавався таким похмурим. Автівка проїхала декілька сотень метрів, коли зарості скінчилися й очам відкрилася галявина, що плавно переходила в піщаний берег. Попереду в сонячних променях виблискувало величезне округле озеро, гладкою поверхнею якого пливли качки, і від цього видовища перехоплювало подих.