Выбрать главу

Современные украинские историки активно занимаются проблематикой, касающейся польско-украинских взаимоотношений. При этом польская политика нередко расценивается как политика угнетения украинского народа, а основной акцент делается на борьбе украинцев за свое освобождение. Основное внимание украинских исследователей приковано к Восточной Галиции, тем не менее волынская проблематика затрагивается в работах, посвященных положению украинских земель в Польше и украинскому национальному движению в межвоенный период[70].

Украинские историки приступили и к изучению «волынского эксперимента» Юзевского. Этим направлением активно занимается Ю. В. Крамар[71]. Украинский историк воспринимает политику Г. Юзевского как попытку решения украинского вопроса в Польше. Главной целью политики, по мнению исследователя, была интеграция воеводства в состав II Речи Посполитой, а суть «волынского эксперимента» заключалась в том, чтобы «выработать у украинцев чувство принадлежности к польскому государству путем их политической ассимиляции», изменить характер польско-украинских отношений на Волыни, добиться сотрудничества представителей обоих народов в политической, экономической и культурно-образовательной жизни[72].

М. Кучерепа и Р. Давидюк исследовали историю ВУО[73]. Рассматривая объединение как политическую базу Г. Юзевского, историки подчеркивают, что эта организация, будучи элементом «волынской программы», способствовала нарушению единства украинского национального движения. Однако в то же время ВУО оценивается как партия центристского направления, которая представляла новое направление национально-конструктивной работы, легальной борьбы за свои права[74].

Проблемам становления украинской элиты на Западной Волыни посвящена монография И. Скакальской[75]. Подчеркивая ассимиляционный характер политики польского правительства, автор значительное внимание уделяет освещению методов, использовавшихся властью для полонизации края, в том числе мерам репрессивного характера в отношении украинских общественных и политических деятелей. Историк подчеркивает, что политическая элита Волыни не была однородной. Автор выделяет националистический лагерь, целью которого было завоевание независимости, соглашательский, настроенный на сотрудничество с польскими властями, и, наконец, среди волынской элиты были и те, кто ориентировались на внешние силы (например, коммунисты). Подобный раскол, по мнению Скакальской, ослаблял позиции украинской элиты в обществе[76].

Украинские историки рассматривают программу Юзевского не только в дихотомии национальной или государственной ассимиляции. Так, Я. Грицак прямо указывает, что «Пилсудский брался противопоставить советской украинизации украинизацию польскую. Волынский эксперимент должен был убедить украинцев из СССР, что Варшава заботится об украинцах больше, чем Москва»[77]. В своей рецензии на книгу Т. Снайдера Грицак предлагает рассматривать «волынский эксперимент» с точки зрения политической модернизации Восточной Европы: «После распада Российской и Австро-Венгерской империй модерность тут выступала в форме двух моделей: коммунистической и националистической. В целом эти модели враждовали, но время от времени творили странные гибриды – такие как СССР или послевоенная Польская Народная Республика. „Волынский эксперимент“ предлагал третью модель: либеральную. Соответственно, Юзевский пытался строить на Волыни не бесклассовое общество (как этого хотели коммунисты), не интегральную нацию (как этого хотели националисты), а мультикультурное сообщество, в котором этнические, языковые, религиозные и другие различия не стирались бы, а к ним проявляли бы толерантность или даже поддерживали»[78].

Однако больше всего работ посвящено изучению национально-культурных процессов в УССР в 1920-1930-е гг. Было опубликовано множество статей, появились монографии и разделы в общих трудах, в которых украинские исследователи анализировали причины украинизации, ее цели, формы, последствия, обращали внимание на процессы украинизации в области просвещения и культуры. Увидели свет монографии, в которых речь шла о роли интеллигенции в национально-культурном строительстве[79], формировании и функционировании партийной и советской номенклатуры[80], социоэкономических и социокультурных процессах в контексте национальной политики[81], изменениях в национально-культурной политике в 1930-е гг.[82] Украинизация рассматривается и в рамках всей республики[83], и в рамках отдельных ее регионов[84], и в политических портретах деятелей этого периода[85]. В 2003 г. появилось обобщающее коллективное исследование (авторский коллектив – В. М. Даниленко, Я. В. Верменич, П. М. Бондарчук, Л. В. Гриневич, О. А. Ковальчук, В. В. Масненко, В. М. Чумак) «„Украинизация“ 1920-30-х годов: предпосылки, приобретения, уроки», где весьма подробно рассматривается политика украинизации в различных областях жизни – партийных и государственных органах, системе просвещения, науки, периодических изданиях, армии и др.[86]

вернуться

70

См.: Історія Волині. ХХ – початок ХХІ ст.: краєзнавчий бібліографічний покажчик. Луцьк, 2011.

вернуться

71

Крамар Ю. В. Політика державної асиміляції на Волині (1928–1938 роки): Дисс… канд. іст. наук: 07.00.02. Луцьк, 1998; Его же. Національні меншини в політиці воєводської адміністрації Г. Юзевського на Волині: (1928–1938 рр.) // Науковий вісник Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. 2000. № 1: Іст. науки. С. 83–88; Его же. Освітня політика воєводської адміністрації Г. Юзевського на Волині // Зб. навч.-метод. матеріалів і наук. ст. іст. ф-ту Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Вип. 5. Луцьк, 2000. С. 97-102; Его же. Політика польської адміністрації щодо національних меншин на Волині у міжвоєнний період // Друга світова війна і доля народів України: матеріали 2-ї Всеукр. наук. конф. Київ, 2007. С. 332–342; Его же. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період // Науковий вісник Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. 1998. № 1: Іст. науки. С. 68–73; Его же. Реалізація земельної реформи у Волинському воєводстві адміністрацією Г. Юзевського (1928–1938) // Минуле і сучасне Волині. Олександр Цинкаловський і край: матеріали ІХ наук. іст.-краєзн. міжнар. конф. Луцьк, 1998. С. 253–257; Его же. Рух за українізацію православної церкви на Волині у міжвоєнний період // Науковий вісник Волин. держ. ун-т ім. Л. Українки. 2002. № 3. С. 126–132; Его же. Українське початкове шкільництво на Волині у 1921–1926 роках // Науковий вісник Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк, 1997. № 3: Історія. С. 43–46; Его же. Участь українських політичних партій у парламентських виборах 1930 року на Волині // Науковий вісник Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. 2007. № 1: Іст. науки. С. 198–204; Его же. Політика воєводи Г. Юзевського стосовно української кооперації на Волині у міжвоєнний період // Український селянин: зб. наук. пр. Вип. 8 Спеціальний: Матеріали V Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. Черкаси, 2004. С. 240–244; Его же. Українсько-польські взаємовідносини на Волині у міжвоєнний період (за документами Державного архіву Волинської області) // Архіви України. 2013. № 3. С. 115–126.

вернуться

72

Крамар Ю. В. Політика державної асиміляції на Волині (1928–1938 роки). Автореф. дисс… канд. іст. наук: 07.00.02. Львів, 1998. С. 16.

вернуться

73

Кучерепа М., Давидюк Р. ВУО: Волинське українське об’єднання: (1931–1939 рр.). Луцьк, 2001; Давидюк Р. Розмежування Західної Волині та Східної Галичини як складова «волинського експерименту» Генрика Юзевського // Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку. Київ, 2006. С. 498–509.

вернуться

74

Кучерепа М., Давидюк Р. ВУО: Волинське українське об’єднання: (1931–1939 рр.). С. 26–38.

вернуться

75

Скакальська І. Б. Політико-соціальні виміри та етнокультурні трансформації української еліти Західної Волині 1921–1939 рр. Тернопіль, 2013.

вернуться

76

Skakalska I., Shvalyuk I. Национальная элита Западной Волыни межвоенного периода ХХ века: источники формирования // Zeszyty Naukowe Ostrołęckiego Towarzystva Naukowego. 2013. № 27. S. 614.

вернуться

77

Грицак Я. Cтрасті за націоналізмом: стара історія на новий лад. Есеї. Київ, 2011. С. 203.

вернуться

78

Там же. С. 201–202.

вернуться

79

См., напр.: Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст). / С. І. Білокінь, О. Д. Бойко, Г. С. Брега, інш.; відп. ред. Ю. О. Курносов. У 3 кн. Київ, 1994; Комаренко Т. О., Шипович М. А. Влада і мистецька інтелігенція Радянської України; 20-ті роки ХХ ст. Київ, 1999; Кузьменко М. М. Науково-педагогічна інтелігенція в УСРР 20-30-х років: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень. Донецьк, 2004; Бачинський Д. В. Українізація 1920-х – початку 30-х років та інтелігенція: навч. посіб. Чернівці, 2009; и др.

вернуться

80

См., напр.: Виговський М. Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920-1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Київ, 2005; Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). Київ, 2005; Дорошко М. С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). Київ, 2008; и др.

вернуться

81

См., напр.: Новохатько Л. М. Національний аспект доктрини «соціалістичної реконструкції»: спроба історико-теоретичного переосмислення. Київ, 1997; Новохатько Л. М. Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20-30-ті рр. ХХ ст.). Київ, 1998; и др.

вернуться

82

См., напр: Кручек О. А. Становлення державної політики УСРР у галузі національної культури (1920–1923 рр.). Київ, 1996; Бондарчук П. М. Національно-культурна політика більшовиків в Україні на початку 1920-х років. Київ, 1998; Єфіменко Г. Г. Національно-культурна політика ВКП(б) щодо Радянської України (1932–1938). Київ, 2001; и др.

вернуться

83

См., напр.: Цвілюк С. А. Українізація України: тернистий шлях національно-культурного відродження доби сталінізму. Одеса, 2004. 200 с. Вид. 2-ге, переробл. й доп. Одеса, 2009.

вернуться

84

См., напр.: Нестеренко В. А. Українізація на Поділлі у 20-30-х роках XX сторіччя: основні напрями, наслідки, недоліки та особливості. Вид. 2-ге, доп. та виправл. Кам’янець-Подільський, 2003.

вернуться

85

См., напр.: Мельниченко В. Е. Раковский против Сталина. М., 1991; Мельниченко В. Християн Раковський: невідомі сторінки життя і діяльності. Київ, 1992; Солдатенко В. Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника. Київ, 2002; Лозицький В. С. Бунтівник. Життя і смерть Миколи Хвильового: іст.-біогр.-публіцист. нарис. Київ, 2009; и др.

вернуться

86

«Українізація» 1920-30-х років: передумови, здобутки, уроки. Київ, 2003.