Тесса Вол, учителька-консультантка й дружина заступника директорки школи, зайшла до кабінету о десятій тридцять ранку. Ледве пересуваючи ноги від утоми, вона тримала в руці чашку з міцною розчинною кавою, що її принесла з учительської. Була вона низенькою огрядною жінкою з простуватим округлим обличчям. Вона сама підстригала своє сивіюче волосся — її коротка гривка часто була трохи нерівна — носила домотканий одяг ручної роботи і полюбляла прикраси з намистин і дерева. Нині на ній була довга спідниця, пошита, очевидно, з мішковини, і товстий кардиган кольору зеленого горошку. Тесса, мабуть, ніколи не бачила себе на повний зріст у дзеркалі, бойкотуючи ті крамниці, де цього неможливо було уникнути.
Щоб її кабінет не надто нагадував тюремну камеру, Тесса пришпилила там непальську картинку, що була в неї ще зі студентських часів: паперова смуга всіх кольорів райдуги з яскраво-жовтим сонцем і місяцем, від яких розходилося стилізоване хвилясте проміння. Решту голих стін було обвішано всілякими постерами, що давали корисні поради, як підняти самооцінку або містили телефони різних анонімних служб з обіцянками допомоги у вирішенні проблем зі здоров’ям і емоційними стресами. Останнього разу, коли в кабінет для консультацій зайшла директорка школи, вона не змогла втриматись від саркастичного зауваження.
— А якщо й це не допоможе, нехай дзвонять в дитячу консультацію, — зіронізувала вона, показуючи на найпомітніший плакат.
Глухо застогнавши, Тесса опустилася в крісло, зняла годинника, що стискав їй руку, й поклала його на стіл біля паперів. Вона сумнівалася, що нині все піде, як планувалося, сумнівалася навіть, що Кристал Відон прийде. Кристал незрідка втікала з уроків, коли була засмучена, сердита або знуджена. Іноді її встигали спинити перед самими ворітьми й буквально заносили назад на руках, не зважаючи на її крики й прокльони. Але часто вона таки встигала вислизнути і тоді на кілька днів зникала зі школи, прогулюючи уроки. Годинник показав десяту сорок, прозвучав дзвінок, а Тесса чекала.
Кристал увірвалася до кабінету о десятій п’ядесят, грюкнувши щосили дверима. Вона всілася навпроти Тесси, склавши руки на своїх пишних грудях, а її дешеві сережки ще й далі розгойдувались.
— Можете сказати своєму чоловікові, — вигукнула вона тремтячим голосом, — шо я там зовсім, блін, не сміялася, ясно?
— Прошу тут не лаятись, Кристал, — звеліла Тесса.
— Я зовсім не сміялася… ясно?! — заверещала Кристал.
До бібліотеки увійшла зграйка шестикласників з папками в руках. Вони зазирнули крізь скляну шибу у дверях, і хтось із них вишкірився, побачивши потилицю Кристал. Тесса встала, засунула вікно шторкою і знову вмостилася в кріслі перед місяцем і сонцем.
— Гаразд, Кристал. То, може, розкажеш мені, що сталося?
— Ваш чоловік шось ляпнув про містера Фербразера, от, а я не розчула, і Ніккі мені повторила, а я не могла, блін…
— Кристал!..
— …не могла повірити, от, і закричала, але й не думала сміятися! Я зовсім, бл…
— …Кристал…
— Я зовсім не сміялася, ясно? — крикнула Кристал, міцно стискаючи на грудях руки й поклавши ногу на ногу.
— Гаразд, Кристал.
Тесса вже звикла до гніву учнів, які приходили до неї. Багато хто з них був позбавлений моральних застережень. Для них було звичною справою брехати, лаятися й шахраювати, але коли їх самих помилково в чомусь звинувачували, їхня лють була безмежна і щира. Тессі здалося, що обурення Кристал було справжнім, на відміну від штучних емоцій, які вона вміла дуже вдало імітувати. У будь-якому випадку той зойк, що Тесса почула під час зборів, вразив її тоді своїм непідробним розпачем, і аж ніяк не був глузливим. Тесса просто жахнулася, коли Колін прилюдно заявив, що це був сміх.
— Я була в Каббі…
— Кристал!..
— Я сказала вашому довбаному чоловіку…
— Кристал, я останній раз тебе прошу не лаятись…
— Я йому казала, шо зовсім не сміялася, казала! А він все одно мене, сука, покарав!
Від люті в рясно підмальованих очах дівчини зблиснули сльози. Її обличчя розчервонілося. Налитими кров’ю очима вона вп’ялася в Тессу, наготувавшись бігти, матюкатися, показати й Тессі середнього пальця. Тонесенька, мов павутинка, ниточка довіри, що виснувалася поміж ними завдяки копіткій дворічній праці, ось-ось готова була розірватися.
— Я тобі вірю, Кристал. Вірю, що ти не сміялася, тільки прошу тебе не лаятись у моїй присутності.
Раптом короткі пальці почали розмазувати туш на очах. Тесса видобула з шухляди свого столу паперові серветки і простягла їх Кристал, яка схопила їх не подякувавши, миттю приклала до очей, а тоді висякалася. Її руки викликали чи не найбільше зворушення: нігті були широкі й короткі, пофарбовані абияк, проте всі її порухи рук були невинні и відверті, як у маленької дитини.
Тесса зачекала, доки Кристал перестане чмихати носом, а її дихання врівноважиться.
— Я бачу, тебе дуже вразила смерть містера Фербразера… — промовила вона.
— Ну так, — доволі агресивно озвалася Кристал. — І шо?
Тесса раптом уявила, що Баррі дослуховується до їхньої розмови. Вона ніби бачила його сумовиту усмішку, цілком виразно чула, як він каже: «У неї добре серце». В очах їй запекло і Тесса заплющила їх, не в змозі нічого сказати. Чула, як совгалася на стільці Кристал, поволі порахувала до десяти, а тоді знову розплющила очі. Розпашіла Кристал з викликом дивилася на неї, склавши на грудях руки.
— Я також дуже сумую за містером Фербразером, — вимовила Тесса. — Він, до речі, був давнім нашим приятелем. Ось чому містер Вол трохи…
— Я казала йому, шо зовсім не…
— Кристал, дозволь мені закінчити. Містер Вол сьогодні дуже засмучений, і, мабуть, саме тому він… він неправильно розтлумачив твої дії. Я з ним поговорю.
— Він не змінить своє, блін…
— Кристал!
— Але він не змінить.
Кристал почала грюкати ногою по ніжці Тессиного письмового столу, вибиваючи нестямний ритм. Тесса забрала зі столу лікті, щоб не відчувати вібрації, і повторила: — Я поговорю з містером Волом.
Вона зобразила на обличчі, як їй здалося, нейтральний вираз і терпляче ждала, що Кристал таки обізветься до неї. Проте Кристал зберігала зловісну мовчанку, буцаючи по ніжці столу й ковтаючи повітря.
— А шо сталося з містером Фербразером? — запитала вона врешті.
— Здається, в нього в голові трісла якась артерія, — пояснила Тесса.
— А чому трісла?
— Він від народження мав якусь ваду, про яку й не підозрював, — відповіла Тесса.
Тесса знала, що Кристал частіше за неї зіштовхувалася з випадками раптової смерті. Знайомі матері Кристал помирали передчасною смертю з такою регулярністю, ніби їх відсилали на якусь таємну війну, про яку решта світу нічого не знала. Кристал якось розповіла Тессі, що коли їй було шість років, вона знайшла у маминій ванні труп незнайомого молодика. Це стало причиною її постійних втеч до баби Кет. Баба Кет займала важливе місце в розповідях Кристал про дитинство, дивним чином поєднуючи в собі образ рятівниці і мучительки.
— Нашій команді тепер писець, — сказала Кристал.
— Ні, неправда, — заперечила Тесса. — І не лайся, Кристал, прошу тебе.
— Повний, — додала Кристал.
Тесса поривалася щось доводити, але відчула, що занадто для цього виснажена. Та й Кристал була права, як підказувала Тессі її раціональна частина мозку. Їхній вісімці веслувальниць тепер нічого вже не світить. Крім Баррі, ніхто б не зумів залучити Кристал Відон до будь-якої команди і втримати її там. Вона піде звідти, Тесса це знала, та й сама Кристал, мабуть, це знала.
Якийсь час вони сиділи мовчки, і Тесса була занадто втомлена, щоб підшуковувати слова, які могли б зменшити напруження, що висіло в повітрі. Почувалася крихкою, не захищеною і оголеною до самих кісток. Вона вже цілу добу не стуляла очей.
(Саманта Моллісон зателефонувала з лікарні о десятій годині, коли Тесса виходила з ванної, щоб подивитися новини. Вона почала поспіхом одягатись, а Колін щось бурмотів спросоння й наштовхувався на меблі. Вони гукнули синові, що був нагорі, й повідомили, куди їдуть, а тоді побігли до машини. Колін гнав до Ярвіла з шаленою швидкістю, немовби міг оживити Баррі, якби подолав дорогу за рекордний час, випередивши й перехитривши реальний вимір, перевпорядкувавши його.)