Жирка цікавили подробиці життя Кристал, але тільки такі, завдяки яким можна було б дослідити справжнє життя Полів. Такі деталі, як відвідання лікарні, не викликали в нього ані найменшого інтересу.
— А ше, — додала гордовито Кристал, — я давала інтерв’ю в газету.
— Шо? — здивовано перепитав Жирко. — Як це?
— Та просто про Поля, — пояснила Кристал. — Типу, як тут нам рослося.
(Журналістка врешті-решт застала її вдома, а після того, як Террі неохоче дала дозвіл, повела її для розмови в кав’ярню. Вона розпитувала, чи допомогло Кристал навчання в школі Святого Томаса, чи це якось змінило її життя. Здається, вона була трохи розчарована й незадоволена відповідями Кристал.
— Які в тебе оцінки в школі? — запитала вона, але Кристал відповіла ухильно й неконкретно.
— Містер Фербразер казав, шо школа, на його думку, допомогла тобі розширити твій кругозір.
Кристал не знала, що казати про кругозір. Коли вона думала про Св. Томаса, їй згадувалося величезне каштанове дерево біля спортивного майданчика, з якого на них щороку падали величезні лискучі каштани. Вона цим дуже тішилася, бо перед тим, як пішла до Св. Томаса, ніколи в житті не бачила каштанів. Спочатку їй також подобалася шкільна форма, подобалося одягатися так само, як усі. Вона була захоплена, коли побачила на військовому меморіалі посеред Майдану ім’я свого прапрадіда: «Рядовий Семюел Відон». На цьому меморіалі було прізвище тільки ще одного хлопця, фермерського сина, що в дев’ять років уже вмів водити трактор, а одного разу, коли треба було принести й показати в класі якусь улюблену книжку або іграшку, він привів у школу живе ягня. Кристал назавжди запам’ятала, яка гладенька вовна була в того ягнятка. Коли вона розповіла про це бабі Кет, баба сказала, що вся їхня родина теж колись працювала на фермі.
Кристал любила, коли під час прогулянок на природі вони приходили до річки, зеленої й повноводої. Але найбільшу втіху вона отримувала від спортивних занять та ігор. Її завжди обирали найпершою в будь-яку спортивну команду, і їй подобалося чути розчарований стогін, що долинав з лав команди суперника. А іноді вона згадувала улюблених своїх учителів, і насамперед міс Джеймсон, молоду і стильну, з довгим білявим волоссям. Кристал завжди уявлялося, що Анна-Марія має бути трохи схожою на міс Джеймсон.
А ще були уривки інформації, що їх Кристал затримала в своїй пам’яті в яскравих і найточніших деталях. Вулкани: вони вибухали, коли зміщувалися цілі земельні пласти. На уроках вони робили моделі вулканів, заповнюючи їх бікарбонатом натрію і рідиною для миття посуду, після чого ті вибухали прямо на пластикових підносах. Кристал це дуже подобалось. А ще вона знала про вікінгів: вони мали довгі човни й рогаті шоломи, хоч вона й забула, коли вони прибули в Британію і для чого.
Але інші її спогади про Святого Томаса були пов’язані з приглушеними в’їдливими коментарями дівчат з її класу, через які дехто з них отримав від неї ляпаса. Коли соціальна служба дозволила їй повернутися до матері, її шкільна форма стала така тісна, коротка й занедбана, що зі школи почали надходити листи, і баба Кет страшенно посварилася з Террі. Інші дівчата в школі не хотіли, щоб вона вчилася в їхніх групах, але завжди брали її в свої спортивні команди. Вона й досі пам’ятала, як Лексі Моллісон роздавала всім у класі маленькі рожеві конвертики з запрошеннями на вечірку, а потім пройшла повз Кристал, задерши вгору носа, — цього Кристал їй не забула.
Її взагалі мало хто запрошував на вечірки. Їй було цікаво, чи Жирко або його мати пам’ятали, як вона одного разу прийшла до них на день народження. Був запрошений увесь їхній клас, і баба Кет купила Кристал нову святкову сукню. Тому вона знала, що у величезному Жирковому саду є ставок, гойдалка і яблуня. Вони ласували желе й бігали наввипередки в мішках. Тесса насварила Кристал за те, що та, відчайдушно прагнучи виграти пластмасову медальку, розштовхувала з дороги інших дітей. Хтось із них упав і розбив собі носа.
— Але ж тобі подобалося в школі Святого Томаса? — допитувалася журналістка.
— Ага, — відповіла Кристал, відчуваючи, що їй не вдалося висловити те, чого очікував від неї містер Фербразер, Вона дуже хотіла б, аби він був поруч і допомагав їй. — Так, подобалося.)
— А чому вони вирішили поговорити про Поля саме з тобою? — здивувався Жирко.
— Так хотів містер Фербразер, — відповіла Кристал.
Минуло кілька хвилин, а тоді Жирко запитав:
— Ти шось курила?
— Шо, типу косячка? Ага, разом із Дейном.
— Я теж трохи маю, — повідомив Жирко.
— Дістав у Ская Кірбі, так? — поцікавилася Кристал. Йому здалося, що він відчув у її голосі глузливу нотку, адже Скай — це був м’який, безпечний варіант, до нього ходили пацани із забезпечених родин. Якщо так, то Жиркові сподобалася справжність її насмішки.
— А де дістаєш ти? — зацікавився він.
— Ніде, бо то були Дейнові, — відповіла вона.
— Від Оббо? — припустив Жирко.
— Це підарюга довбаний.
— А шо з ним не так?
Але Кристал не могла пояснити словами, що з ним було не так, а навіть якби й могла, то не хотіла взагалі про нього говорити. Від згадки про Оббо у неї повзли по спині мурашки. Іноді він приходив і ширявся разом із Террі, а іноді просто дрючив її, а потім зустрічав Кристал на сходах із розстібнутою брудною ширінькою, шкірячись і хтиво поглядаючи на неї крізь окуляри з товстими лінзами. Незрідка Оббо пропонував Террі надати йому маленькі послуги, скажімо, переховати комп’ютери або залишити на нічліг якихось незнайомців, або виконати ще щось таке, про що Кристал навіть не здогадувалася, хоч матір тоді пропадала з хати годинами.
Не так давно Кристал приснився кошмарний сон, у якому її мати була прив’язана з розчепіреними руками й ногами до якоїсь рами, немов величезне, сире, общипане курча. Вона вся перетворилася на широченну, зяючу діру, а Оббо постійно заходив і виходив з цієї печери з якимись речами, тимчасом як крихітна голівка Террі була понура й нажахана. Кристал прокинулася страшенно сердита, відчуваючи, як їй підступає до горла нудота.
— Він довбойоб, — відповіла Кристал.
— Це той високий тип з поголеною головою і татуюванням на шиї? — запитав Жирко, який уже вдруге цього тижня сачконув був зі школи, а потім цілу годину просидів на мурі в Полях, спостерігаючи за тим, що там діється. Той лисий чолов’яга, що нишпорив у багажнику старого білого фургона, його заінтригував.
— Нє, то Пайкі Прітчард, — заперечила Кристал, — якшо ти бачив його на Тарпен Роуд.
— А шо він робить?
— Не знаю, — знизала плечима Кристал. — Запитай у Дейна, він дружбан Пайкового брата.
Але їй подобалася ця його щира зацікавленість. Раніше він ніколи не виявляв аж такого бажання розмовляти з нею.
— Пайкі отримав умовний строк.
— За шо?
— Він порізав пляшкою якогось типа в районі Крос Кіз.
— А то чого?
— Звідки мені знати, блін. Я там не була, — огризнулася Кристал.
Вона була в чудовому настрої, від чого завжди ставала трохи зухвалою. Якщо відкинути її хвилювання за бабу Кет (яка, зрештою, й досі була жива, тож залишалася надія, що вона якось оклигає), то в цілому останні тижні були непогані. Террі знову почала дотримуватись приписаного в «Белчепелі» режиму, а Кристал пильнувала за тим, щоб Роббі ходив у ясла. Його задок уже майже загоївся. Соціальна працівниця здавалася цілком задоволеною таким прогресом. Кристал теж ходила щодня до школи, хоча й не відвідувала традиційні ранкові консультації з Тессою ані по понеділках, ані по середах. Вона й сама не знала, чому. Буває, що іноді втрачаєш набуті звички.
Кристал знову зиркнула на Жирка. Він їй навіть ніколи особливо не подобався, доки не обрав її своєю мішенню в залі для вистав під час диско-вечірки. Усі знали Жирка. Деякі з його жартів переповідали, наче кумедні приколи з телика. (Кристал завжди вдавала, ніби в них удома є телевізор. Вона доволі часто дивилася його в однокласниць і в баби Кет, тому могла успішно блефувати. «Ага, це було повне гівно, скажи?» «Знаю, знаю, я мало не всцялася», — вставляла вона свої п’ять копійок, коли заходила мова про різні телевізійні програми.)