Выбрать главу

В суботу й неділю він відчував солодку легкість буття, що наближалась до нього з глибин майбутнього. А в понеділок на нього навалився тягар, якого досі не доводилося зазнавати. Всі тонни заліза російських танків були ніщо в порівнянні з цим тягарем. Нема нічого страшнішого за співчуття. Навіть власний біль не такий важкий, як біль за когось, через когось, викликаний кимось, посилений багатократно, подовжений безліччю відголосів.

Томаш забороняв собі піддаватися співчуттю — й воно слухало його з похиленою головою, так ніби відчувало свою провину. Співчуття знало, що зловживає своїми правами, а проте мовчки стояло на своєму, тож на п’ятий день після від’їзду Терези Томаш повідомив директора клініки, що мусить негайно повернутися на батьківщину. Томашеві було соромно. Знав, що його поведінка може видатися директорові безвідповідальною. Волів би звіритися йому, розповісти про Терезу та листа, якого вона лишила на столі. Але не зробив цього. В очах швейцарця-директора поведінка Терези мусила мати вигляд бридкої істеричної витівки, а Томаш не хотів допустити, аби хтось думав про Терезу погано.

Директор справді образився.

Томаш знизав плечима і сказав: «Es muss sein. Es muss sein».

Це був натяк. Остання частина останнього квартету Бетховена на ці два мотиви:

Muss es sein? (Чи мусить так бути?)

Es muss sein! (Так мусить бути!)

Аби зміст оцих слів був зрозумілий, Бетховен назвав усю останню частину так: «Der schwer gefasste Entschluss»: «Тяжко здобуте рішення».

Згадавши композитора, Томаш, власне, вже повертався думкою до Терези, бо ж саме вона спонукала його купувати платівки з квартетами й сонатами Бетховена.

Натяк був доречніший, аніж Томаш сподівався, бо директор був великим любителем музики. Він приязно посміхнувся й тихо сказав, наспівуючи Бетховенову мелодію:

— Muss es sein? Томаш сказав іще раз — Ja, es muss sein.16

На відміну від Парменіда, для Бетховена тяжкість явно була поняттям позитивним. «Der schwer gefasste Entschluss» (тяжко здобуте рішення) пов’язане з голосом Долі («es muss sein»); тяжкість, необхідність і вартісність — три поняття, внутрішньо залежні одне від одного: лише те, що необхідне, є важке, лише те, що важить, має ціну.

Це переконання народилося з Бетховенової музики, і хоча можливо (або навіть вірогідно), що відповідальність за нього несуть швидше інтерпретатори Бетховена, аніж сам композитор, нині ми всі поділяємо його більшою або меншою мірою: велич людини полягає для нас у тому, що вона несе свою долю, як ніс Атлас на плечах небесне склепіння. Герой Бетховена — атлет, що підіймає метафізичну вагу.

Томаш їхав до швейцарського кордону, і в моїй уяві сам патлатий і похмурий Бетховен диригував оркестром місцевих пожежників, граючи йому на прощання з еміграцією марш під назвою «Es muss sein».

Потім Томаш перетнув чехословацький кордон і наразивсь на колони російських танків. Йому довелося зупинити машину й чекати півгодини, поки вони проїдуть. Грізний танкіст у чорній уніформі стояв на перехресті, регулюючи рух, ніби всі дороги Чехословаччини належали тільки йому.

«Es muss sein» — повторював у думці Томаш, потім раптом засумнівався: це справді мусило бути?

Так, йому нестерпно було лишатися в Цюріху, пам’ятаючи те, що Тереза живе сама в Празі.

Але як довго мучило б його співчуття? До смерті? Чи рік? Чи місяць? Чи, може, лише тиждень?

Як він міг це перевірити?

Школярик на уроці фізики може робити досліди, аби пересвідчитись у правдивості тієї чи іншої наукової гіпотези. Але людина доросла, оскільки живе лиш одне життя, не має можливості перевірити гіпотезу дослідом і тому ніколи не довідається, мусила вона чи не мусила дослухатися до почуттів.

З такими думками він одчинив двері квартири. Каренін, плигаючи, намагався лизнути його в обличчя, полегшивши тим самим перші хвилини зустрічі. Бажання схопити Терезу в обійми (бажання, яке відчував ще й тоді, коли сідав у Цюріху в автомобіль) геть зникло. Йому здавалося, що він з нею стоїть посеред снігової рівнини й тремтить від холоду.17

З першого дня окупації російські військові літаки кружляли щоночі над Прагою. Томаш одвик від цього гуркоту й не міг заснути.

Перевертаючись із боку на бік біля сплячої Терези, він раптом пригадав слова, які вона сказала була колись давно. Балакали про його приятеля 3., й вона заявила: «Коли б я не зустріла тебе, то напевно закохалася б у нього».