Вдома не існувало сорому. Мати ходила по квартирі лише в білизні, часом без ліфчика, а в літню пору і зовсім гола. Вітчим голий не ходив, зате заходив до ванної кімнати завжди, коли там купалась Тереза. Одного разу вона, не витримавши цього, замкнулась у ванній, і мати вчинила скандал: «Що ти корчиш із себе? За кого себе маєш? Боїшся, що він укусить — красуню таку?»
Такі сутички наочно засвідчували: зненависть до дочки в матері сильніша за ревнощі. Провина дочки була безмежна, вбирала в себе навіть чоловікові зради. Якщо дочка хоче самостійності й домагається якихось прав — хоча б отого права замикатись у ванні,— то для матері це було неприйнятнішим, аніж можливий сексуальний потяг чоловіка до Терези.
Якось узимку мати походжала по хаті голяка при запаленому світлі. Тереза мерщій кинулася затягати штори, аби цього ніхто не побачив з протилежного будинку. Мати лише сміялася. Наступного дня прийшли до матері її постійні приятельки: сусідка, що працювала з нею в одному магазині, місцева вчителька і ще дві-три жінки. Тереза разом із шістнадцятилітнім сином однієї з них ненадовго зайшла до гостей. Мати вмить скористалась з цього, аби розповісти, як її дочка вчора хотіла вберегти її від ганьби. Мати сміялася, й жінки сміялись разом з нею. Потім вона сказала: «Тереза не хоче змиритися з тим, що людське тіло мочиться і пердить». Тереза прикро почервоніла, але мати вела далі: «Що ж у цьому поганого?» Й сама собі відповіла — лунко випустила вітри. Всі жінки зареготали.7
Мати голосно сякалася, на повен голос розповідала про своє сексуальне життя, демонструвала всім штучну щелепу. З подиву гідною вправністю вона язиком відокремлювала її від піднебіння й коли потім широко всміхалася, горішня щелепа падала на нижні зуби і її обличчя нараз прибирало загрозливого вигляду.
Материні дії рішуче перекреслювали красу й поривання власної молодості. В той період, коли дев’ятеро залицяльників клякли навколішках довкола неї, вона ревно оберігала свою голизну, ніби дівоча сором’язливість могла визначити ступінь цінності юного тіла. І якщо нині не соромилася, то робила це не менш рішуче, своєю безсоромністю врочисто підводячи риску під життям і проголошуючи, що молодість і краса, які вона колись так високо поціновувала, насправді нічого не варті.
Мені здається, Тереза понесла материну естафету далі.
(І якщо й сама Тереза часом бувала трохи нервозною й незграбною, а її рухи втрачали звичну плавність, тут не було чому дивуватись: материна природа, дика й самонищівна, передавалася Терезі, стала Терезою!)8
Мати прагнула справедливості, аби винуватця було покарано. І тому вимагала від доньки лишитись у світі безсоромності, де молодість і краса нічого не варті, де цілий світ є ніщо інше, як велетенський концентраційний табір тіл, подібних одне до одного, а душі їхні невидимі.
Тепер ми можемо краще збагнути сенс таємної Терезиної розпусти, отих її довгих роздивлянь у дзеркалі. Це була боротьба з матір’ю, прагнення не бути тілом, як усі інші тіла, прагнення побачити на поверхні власного обличчя силу душі, яка піднялася до світла. Це нелегко було, бо душа, смутна, несмілива, затуркана, ховалася в глибинах Терезиного єства й соромилася показатися на білий світ.
Так було й того дня, коли вона познайомилася з Томашем. Тереза пробиралася поміж пияками свого ресторану, згинаючись під вагою таці з кухлями пива, а душа була десь у шлунку або й ще нижче. Саме тоді Томаш звернувся до неї. Це звернення було значиме, бо йшло від людини, що не знала ані її матері, ані п’яниць, які щодня кидали на її адресу непристойні репліки. Становище чужака підносило його над усіма іншими.
І ще дещо підносило Томаша в її очах: на столі в нього лежала розгорнута книжка. До цієї забігайлівки ніхто ніколи з таким не приходив. А книжка для Терези була розпізнавальним знаком таємного братства. Власне, проти брутального довкілля вона мала одну-єдину зброю: книжки, які брала в міській бібліотеці; особливо романи: прочитала їх безліч, од Філдінга до Томаса Манна. Вони давали можливість ілюзорної втечі з життя, яке її не задовольняло; вони мали для неї значення і як річ: Тереза любила прогулюватися по вулиці, тримаючи книжку під пахвою. Важили стільки ж, як елегантна тростина для денді з минулого століття. Вирізняли її посеред інших.