Він жив із нею до вісімнадцяти років, а коли одержав атестат зрілості, поїхав учитися в Прагу. На ту пору Томаш уже мив вікна. Багато разів Шимон очікував його на вулиці, аби розіграти випадкову зустріч. Але батько жодного разу не зупинився порозмовляти з ним.
І якщо Шимон прихилився до колишнього редактора з великою бородою, то лише тому, що його доля нагадувала йому батькову долю. Редактор ніколи не чув імені Томаша. Стаття про Едіпа була забута, і редактор довідався про неї від Шимона, який попросив його піти до Томаша і вмовити підписати петицію. Редактор погодився лише тому, що хотів зробити приємність хлопцеві, якого любив.
Щоразу, коли Шимон згадував про ту зустріч, йому ставало соромно за своє хвилювання. Батькові він явно не подобався. Зате батько подобався йому. Він пам’ятав кожне його слово і з часом усе більше переконувався, що батько мав рацію. Особливо закарбувалася йому в пам’яті фраза: «Карати тих, котрі не знали, що роблять, це варварство». Коли дядько його нареченої сунув йому в руки Біблію, його увагу привернули слова Ісуса: «Отче, прости їм, вони ж бо не знають, що чинять». Він знав, що його батько невіруючий, але в подібності обох фраз бачив таємне знамення: батько погоджується з дорогою, яку він обрав.
Він жив у селі вже третій рік, коли одержав листа від Томаша, у якому той запрошував його в гості. Зустріч була приязною, Шимон почувався вільно і зовсім не заїкався. Очевидно, він навіть не усвідомив, що вони не дуже й зрозуміли один одного. А місяців через чотири на його ім’я прийшла телеграма. Томаш і його дружина загинули, розчавлені вантажівкою.
У той час він довідався про жінку, котра була колись батьковою коханкою і жила у Франції. Він знайшов її адресу. Оскільки йому вкрай потрібне було уявне око, яке і далі стежило б за його життям, він час від часу писав їй довгі листи.25
Аж до кінця життя Сабіна отримуватиме їх від цього смутного сільського дописувача. Чимало з них залишаться непрочитані, бо країна, звідки вони приходили, цікавила її все менше й менше.
Старий помер, і Сабіна переселилася до Каліфорнії. Ще далі на Захід, ще далі від Чехії.
Вона успішно продає свої картини й любить Америку. Але тільки поверхово. Світ глибинніший їй чужий. Там у неї немає ані дідуся, ані дядечка. Вона боїться, що її кинуть у труну й опустять в американську землю.
Тому вона якогось дня склала заповіт, у якому вимагала, щоб її мертве тіло було спалено й попіл розвіяно. Тереза і Томаш загинули під знаком тяжкості. Сабіна хоче померти під знаком легкості. Вона стане легшою за повітря. За Парменідом — це перетворення негативного в позитивне.
26
Автобус зупинився перед готелем у Бангкоку. Вже нікому не хотілося влаштовувати зібрання. Люди групками розійшлися по місту, одні пішли оглядати храми, інші — в бордель. Приятель із Сорбонни пропонував Францові провести з ним вечір, але Франц вирішив за краще побути самому.
Сутеніло, коли він вийшов на вулицю. Він весь час думав про Сабіну і відчував на собі її довгий погляд, який завжди викликав у нього невпевненість у собі, адже він ніколи не знав, про що Сабіна думає насправді. От і цього разу Сабінин погляд почав бентежити його. Чи не глузує вона з нього? Чи не вважає культ, який він створив із неї, справжнім безумством? Чи не хоче вона сказати йому, що пора нарешті стати дорослим і повністю віддатися коханці, яку вона сама ж йому й послала?
Він уявив собі обличчя у великих круглих окулярах. І зрозумів, який він щасливий зі своєю студенткою. Поїздка до Камбоджі раптом вдалася йому смішною і безглуздою. Навіщо він узагалі сюди їхав? Тепер він це знає. Він їхав сюди, аби нарешті збагнути, що зовсім не демонстрації, зовсім не Сабіна, а саме ця дівчина в окулярах є його справжнім життям, єдиним справжнім життям! Він їхав сюди, аби зрозуміти, що дійсність значніша за сон, набагато більша за сон!
Раптом із присмерків виринула постать якогось чоловіка, котрий щось сказав йому незнайомою мовою. Він дивився на незнайомця з подивом і співчуттям, коли той кланявся, посміхався і щось настирливо цокотів. Що він йому каже? Здавалося, кудись кличе його. Незнайомець узяв його за руку і повів. Францеві спало на думку, що комусь потрібна його допомога. Може, він усе-таки не даремно приїхав сюди? Може, він усе-таки покликаний для того, щоб комусь тут допомогти?