Muss es sein?(Має так бути?)
Щоб зміст цих слів був уже геть зрозумілий, Бетховен на початку останньої частини написав слова: «Der schwer gefasste Entschluss» — тобто «Тяжко ухвалене рішення».
Той натяк на Бетховена був для Томаша намаганням повернутися до Терези, адже це вона спонукала його купувати платівки з квартетами і сонатами Бетховена.
І той натяк виявився дуже доречним, бо директор був меломан. Насилу всміхнувшись, він тихо промовив, наслідуючи мелодію Бетховена:
— Muss es sein? Так має бути?
І Томаш знову відказав:
— Авжеж, так має бути! Ja, es muss sein!
16
На відміну від Парменіда, Бетховен розглядав ваготу як щось позитивне. «Der schwer gefasste Entschluss», тяжко ухвалене рішення пов’язане з голосом Долі («Es muss sein!»); вагота, необхідність і цінність — це три поняття, що доглибно і внутрішньо залежать одне від одного: важливе лише те, що необхідне, має цінність лише те, що має вагу. Це переконання постало з Бетховенової музики, і хоч, імовірно (або й цілком вірогідно), відповідальність за нього можна перекласти на інтерпретаторів Бетховена, а не на самого композитора, усі ми більшою чи меншою мірою поділяємо його сьогодні: велич людини полягає для нас у тому, що вона несе тягар свого призначення, немов той Атлас, який несе небосхил на плечах. Бетховенівський герой — це важкоатлет з піднімання метафізичного тягаря.
Томаш їхав до швейцарського кордону, і я уявляв собі, як похмурий Бетховен із розпатланою чуприною власною персоною диригує оркестром пожежників, який грає йому на прощання з еміграцією марш, що зветься «Es muss sein!».
Та згодом, перетнувши чеський кордон, Томаш зіткнувся з колоною російських танків. Він мусив зупинитися на перехресті й пів години чекати, поки вони проїдуть. Танкіст у страшному чорному однострої стояв на середохресті й регулював рух, наче всі шляхи в Чехії належали тільки йому.
«Es muss sein! Так треба!» — подумки повторював собі Томаш, та незабаром почав сумніватися: чи справді треба було так?
Авжеж, нестерпно було залишатися в Цюриху, уявляючи, як Тереза живе сама у Празі. Але як довго мордувало б його співчуття? Усе життя? Цілий рік? Місяць? Чи однісінький тиждень? Як можна було про це дізнатися? Як можна було це перевірити?
Будь-який студент на уроках фізики може поставити дослід, щоб перевірити достеменність наукової гіпотези. Та людина, яка має одне-єдине життя, не може перевірити гіпотезу дослідним шляхом, тож вона так і не дізнається, добре чи погано вона вчинила, підкорившись своїм почуттям.
Поринувши в оті думки, Томаш відчинив двері помешкання. Каренін плигнув йому на плечі, намагаючись лизнути лице, і це полегшило ту неждану зустріч. Бажання кинутися у Терезині обійми (воно не давало йому спокою, коли він сідав до автомобіля ще в Цюриху) вмить зникло. Йому здалося, наче він стоїть перед нею посеред снігової рівнини, і обоє тремтять від холоду.
17
Російські літаки всю ніч літали над Прагою від першого дня окупації. Томаш уже відвик від цього гуркоту і тепер не міг заснути.
Він перевертався з боку на бік біля сплячої Терези, аж згадав одну фразу, яку вона зронила під час якоїсь балачки. Вони розмовляли про його приятеля 3., й Тереза сказала: «Якби я не зустріла тебе, то покохала б його».
Уже тоді ті слова викликали в Томаша дивний смуток. Він раптом збагнув, що Тереза цілком випадково закохалася у нього, а не в його приятеля 3. Що поза тим коханням, яке викликав у неї Томаш, була ціла імперія нескінченних і нереалізованих можливостей кохання до інших чоловіків.
Усі ми не здатні навіть припустити, що наше палке кохання може бути чимось легким, що воно може бути позбавлене будь-якої ваги; ми думаємо собі, що наше кохання — це саме те, що й мало бути; що без нього наше життя не було б нашим життям. Ми певні, що сам Бетховен, похмурий чолов’яга з розпатланою чуприною, грає нашому великому коханню своє «Es muss sein!».
Томаш згадував Терезину обмовку щодо свого приятеля 3. і думав, що історія його кохання базується не на «Es muss sein», а радше на «Es konnte auch anders sein»: це могло статися інакше…
Сім років тому в лікарні того міста, де мешкала Тереза, випадково стався тяжкий випадок менінгіту, і на консультацію терміново викликали головного лікаря клініки, де працював Томаш. Та, за випадковим збігом обставин, головного лікаря спіткало запалення сідничного нерва, він навіть поворухнутися не міг, тож замість себе послав до провінційної лікарні Томаша. У містечку було п’ять готелів, але Томаш випадково зупинився в тому, де працювала Тереза. Цілком випадково в нього залишався час до відходу поїзда, і він сидів у ресторані. Тереза теж випадково була тоді на зміні й випадково обслуговувала його стіл. Отож потрібно було шість випадковостей, щоб підштовхнути Томаша до Терези, наче, якби так не сталося, ніщо його самого до неї не привабило б.