Отож чоловік, що гукнув її, водночас був і незнайомець, і член таємного братства. Розмовляв він галантно, і Тереза відчула, що душа проривається на поверхню всіма жилами, всіма капілярами і всіма порами, щоб він її побачив.
9
Коли Томаш повернувся з Цюриха до Праги, йому було недобре від думки про те, що їхня зустріч із Терезою — результат шести неправдоподібних випадковостей.
Та, як подумати, хіба не стає якась подія ще важливіша і значущіша, коли вона залежить від великої кількості випадкових обставин?
Тільки випадок можна витлумачити як послання. Те, що відбувається з необхідності, очікується й повторюється щодня, — воно німе.
Промовляє лише випадковість. Її намагаються прочитати, як ото циганки читають долю за кавовою гущею, що розпливлася візерунками на дні філіжанки.
Присутність Томаша в ресторанчику стала для Терези цілковитою випадковістю. Він був сам за столом перед розгорнутою книжкою. Звів на неї очі й усміхнувся. «Чарку коньяку!»
Тієї миті по радіо залунала мелодія. Тереза пішла до барної стійки налити коньяку й обернула регулятор звуку, щоб збільшити гучність. Упізнала музику Бетховена. Вона чула її під час турне празького квартету, який побував у їхньому містечку. Тереза (ми знаємо, що їй хотілося більшого) пішла тоді на концерт. Зала була порожня. Тільки вона й аптекар із дружиною. Отож на сцені було четверо музик, а в залі троє слухачів, але музики з чемності не скасували концерт і цілий вечір лише для них грали чотири останні квартети Бетховена.
Потім аптекар запросив музик на вечерю разом із незнайомою слухачкою.
Відтоді Бетховен став для неї символом «фантастичного» світу, світу, до якого вона так прагнула. І тепер, повертаючись від барної стійки з коньяком до Томаша, вона силкувалася вгадати сенс тієї випадковості: як сталося, що цієї самісінької миті, коли вона наливала коньяк незнайомцеві, який їй сподобався, залунав Бетховен?
Випадковості притаманні ці чари, необхідності — ні. Щоб кохання було незабутнє, потрібно, щоб випадковості зліталися до нього першої ж миті, немов ті птахи, що сідали на плечі святого Франциска Ассізького.
10
Він погукав її, щоб заплатити. Згорнув книжку (знак належності до таємного братства), і їй закортіло дізнатися, що він читає.
— Можете записати суму на мій готельний рахунок? — запитав він.
— Авжеж. Який номер вашої кімнати?
Він показав їй ключ із дерев’яною плашкою, де червоним було виведене число шість.
— Цікаво, — сказала вона. — Ви в шостому.
— А чому цікаво? — запитав він.
Вона згадала, що коли мешкала у Празі, ще до розлучення батьків, їхній будинок мав номер шість. Та сказала вона зовсім інше (і ми можемо тільки захоплюватися її хитрістю):
— У вас кімната номер шість, а я закінчую зміну о шостій годині.
— А в мене потяг о сьомій, — сказав незнайомець.
Не знаючи, що відповісти, вона простягнула йому рахунок на підпис і віднесла його службовцеві. Коли скінчила зміну, незнайомця за столом уже не було. Чи зрозумів він її скромне послання? Виходячи з ресторану, вона трохи хвилювалася.
Напроти готелю, посеред того брудного містечка, був ріденький миршавий парк, що завжди їй видавався острівцем краси: моріжок із чотирма тополями, лавочки, плакуча верба і форзицїї.
Він сидів на жовтій лаві, з якої добре було видно вхід до ресторанчика. Напередодні на тій лаві сиділа і вона з книжкою на колінах! І тоді збагнула (птахи випадковості линули до неї і сідали їй на плечі), що той незнайомець був уготований їй долею. Він гукнув її, запросив сісти коло себе. (Тереза відчула, як залога душі виходить на палубу її тіла). Згодом провела його на вокзал, і, прощаючись, він простягнув їй візитну картку зі своїм номером телефону.
— Якщо будете якось у Празі…
11
Набагато більше, ніж та картка, яку він тицьнув їй останньої миті, означав для неї отой поклик випадковості (книжка, Бетховен, число шість, жовта лава у сквері), що урешті додав Терезі сміливості поїхати з того містечка і змінити своє життя. Можливо, ті кілька випадковостей (що були, втім, досить скромні й пересічні, тільки такі й могли траплятися в тому вбогому місті) розбудили її кохання й стали джерелом снаги, яке їй не вичерпати до кінця своїх днів.