Вона раптом відчула, що захоплюється Сабіною, а оскільки художниця ставилася до неї приязно, то захват цей не поєднувався зі страхом чи недовірою і переріс у симпатію.
На короткий час вона забула, що прийшла фотографувати, й Сабіна їй про те нагадала. Відірвавши погляд від картин, Тереза побачила той диван, що, неначе сцена, височів посеред кімнати.
21
В узголів’ї дивана був низенький столик, і на тому столі стояла підставка у вигляді людської голови, такі бувають у перукарнях, щоб надівати на них перуки. У Сабіни там була не перука, а котелок.
— Цей котелок належав ще моєму дідусеві, — всміхнулася Сабіна.
Отакі чорні круглі негнучкі капелюхи Тереза бачила тільки в кіно. Такого котелка носив і Чарлі Чаплін. Вона теж усміхнулася, взяла капелюх і уважно оглянула його. Потім сказала:
— Може, надінеш, щоб я сфотографувала тебе у ньому?
Сабіна зареготала у відповідь. Тереза поклала капелюха, взяла апарат і почала знімати.
За пів години сказала:
— А що, як я сфотографую тебе голу?
— Голу? — перепитала Сабіна.
— Так, — Тереза підтвердила свою пропозицію.
— Ну, для цього треба спершу хильнути, — сказала Сабіна й відкоркувала пляшку вина.
Тереза відчула, як її охоплює млість, і стала мовчазна, а Сабіна знай ходила туди й сюди кімнатою, тримаючи в руці склянку вина, і розповідала про свого дідуся, який був мером маленького провінційного містечка; Сабіна й не бачила його ніколи. Усе, що від нього лишилося, то був котелок і світлина, де на трибуні стояли якісь поважні особи; один із тих можновладців був її дідусь; хтозна, чого вони там зібралися, може, відкривали пам’ятник такому самому можновладцеві, який теж надівав котелок з нагоди урочистостей.
Сабіна довго розводилася про той котелок. Вихиливши третю склянку, сказала: «Зачекай хвильку!» — і зникла у ванній.
Повернулася в купальному халаті. Тереза взяла фотоапарат і націлила на неї. Сабіна розгорнула халат.
22
Фотоапарат був для Терези механічним оком, яким оглядала Томашеву коханку, і вуаллю, якою затуляла своє обличчя.
Сабіні потрібен був якийсь час, щоб зважитися і скинути халат. Ситуація виявилася складніша, ніж їй здавалося. Попозувавши кілька хвилин, вона підійшла до Терези і сказала:
— А тепер моя черга знімати. Роздягайся!
Оте слово «роздягайся», яке Сабіна не раз чула від Томаша, добре закарбувалося у її пам’яті. Тепер коханка зверталася з тим наказом до його дружини. Отак обох жінок пов’язало те саме магічне слово. У такий спосіб звичайну балачку Томаш обертав еротичною ситуацією: не пестощами діяв, не дотиками, не компліментами, не проханнями, а отим наказом, що його він вимовляв раптово, неочікувано, тихо, проте наполегливо і владно, на відстані. Такої миті він ніколи не торкався тієї, кому казав те слово. Навіть Терезі він часто казав тим самим тоном: «Роздягайся!» І хоч казав він це тихенько, пошепки, це все ж таки був наказ, і вона завжди збуджувалася від того, що слухається його. Щойно почула такий самий наказ, і її бажання скоритися стало ще дужче, тому що це чистісінький безум — послухатися когось чужого, тим паче, що лунав цей наказ не від чоловіка, а від жінки.
Сабіна взяла в неї фотоапарат, щоб Тереза могла роздягнутися. Вона стояла перед Сабіною гола і беззбройна. Просто-таки буквально беззбройна, бо вже не мала фотоапарата, яким могла затулити своє обличчя і якого націлювала на Сабіну. Тепер вона була під владою Томашевої коханки. Ця прекрасна покірність п’янила її. Нехай би ці секунди, коли вона стоїть гола перед Сабіною, ніколи не кінчалися!
Гадаю, Сабіна теж перейнялася незвичайним чаром ситуації, коли перед нею стояла дружина її коханця, така напрочуд покірна і скромна. Вона два чи три рази натиснула на кнопку фотоапарата, а потім, наче злякавшись того чару і захотівши розвіяти його, гучно засміялася.
Тереза теж засміялася, і вони вдяглися.
23
Усі попередні злочини Російської імперії коїлися під прикриттям тіні мовчання. Депортація півмільйона литовців, убивство сотень тисяч поляків, винищення кримських татар — усе це закарбувалося в пам’яті без фотодокументів, а отже, як щось таке, що не має доказів і раніше чи пізніше може вважатися містифікацією. І навпаки, вторгнення 1968 року до Чехословаччини було сфотографоване, зняте на плівку і зберігається в архівах усього світу.