— Що з тобою?
— Нічого.
— Що ти хочеш, щоб я зробив для тебе?
— Я хочу, щоб ти став старий. Бодай на десять років старший. На двадцять років!
Вона хотіла сказати: я хочу, щоб ти став слабкий. Такий слабкий, як і я.
27
Каренін не схвалив переїзду до Швейцарії. Каренін не любив змін. Для пса час не розвивається лінійно, його перетікання не йде далі й далі вперед, від події до події. У нього він рухається колом, як годинникова стрілка, адже стрілки не біжать світ за очі, а ходять колом по циферблату, за тією самою траєкторією.
Досить було їм у Празі придбати нове крісло чи переставити горщик із квітами, як Каренін обурювався. Порушувалося його відчуття часу. Так само було б зі стрілками, якби поміняли місцями числа на циферблаті.
Проте йому пощастило відновити в цюрихському помешканні передніший лад і ритуали. Як і в Празі, уранці він плигав до них на ліжко, розпочинаючи їхній день, потім ішов із Терезою на закупи і, як і в Празі, вимагав регулярних прогулянок.
Каренін був маятником їхнього життя. Коли її охоплював відчай, Тереза казала собі, що треба триматися заради цього пса, бо він іще слабший за неї, може, навіть слабший, ніж Дубчек і його покинута батьківщина.
Якось вони повернулися із прогулянки, аж задзеленчав телефон. Вона взяла слухавку і спитала, хто це.
Якась жінка німецькою мовою запитувала Томаша. Говорила вона нетерпляче, і Терезі здалося, ніби в її голосі вчувається зневага. Коли сказала, що Томаш пішов і вона не знає, коли він повернеться, жінка зареготала й поклала слухавку, навіть не попрощавшись.
Тереза подумала, що не варто надавати цьому великого значення. Може, то була медсестра з клініки, чи якась хвора, чи секретарка, чи й хтозна-хто ще. Проте вона була збурена і ніяк не могла зосередитися. Зрозуміла, що втратила ті рештки сил, які мала у Празі, і що геть нездатна витерпіти навіть цей крихітний інцидент.
Той, хто живе на чужині, не має довкола себе тієї захисної мережі, що є в кожної людини у її власній країні, де вона має родину, колег, друзів і де вона може легко порозумітися тією мовою, якою розмовляє змалку. Звісно, у Празі вона залежала від Томаша, але тільки серцем. Тут вона залежала від нього цілком. Що було б із нею, якби він її покинув? Невже вона мусить усе життя боятися втратити його?
Думала, що їхня зустріч від початку ґрунтувалася на помилці. «Анна Кареніна», що вона тримала її того дня під пахвою, була фальшивою перепусткою, якою Тереза користувалася, щоб обдурити Томаша. Вони кохають одне одного, але перетворюють своє життя на пекло. А те, що вони кохають одне одного, свідчить, що причина не в них, не в їхній поведінці чи в нестабільних почуттях, а в тому, що він сильний, а вона слабка. Вона була мов той Дубчек, який замовкав на пів хвилини посеред фрази, немов її батьківщина, що затиналася, хапала ротом повітря і не могла промовити ні слова.
Та саме слабкий повинен стати сильним, щоб піти, якщо сильний виявиться занадто слабким, щоби скривдити слабшого.
Отак вона собі думала. Потім, притуляючи до обличчя кудлату Каренінову голову, сказала:
— Не гнівайся на мене, Кареніне, але доведеться нам переїхати ще раз.
28
Вона сиділа, забившись у куточок купе, тяжка валіза стояла на горішній полиці, Каренін зіщулився біля її ніг. Думала про кухаря з ресторану, де працювала, коли жила з матір’ю. Він не пропускав нагоди ляснути її по задку і не раз прилюдно пропонував переспати з ним. Дивно, що вона думала про це зараз. Він утілював для неї все найогидніше. Але тепер вона хотіла тільки одного — знайти його: «Ти хотів переспати зі мною. То ось я!» їй кортіло зробити щось таке, що завадило б їй повернутися назад. Хотіла одним махом стерти все своє минуле упродовж останніх семи років. То було запаморочення. Приголомшливе, нездоланне бажання падати.
Хочу зауважити, що бажання запаморочення — це сп’яніння від власної слабкості. Людина усвідомлює свою слабкість і не хоче опиратися, а віддається їй цілком. Вона впивається своєю слабкістю, прагне бути ще слабшою, хоче повалитися додолу на вулиці на очах у всіх, хоче валятися на землі ще нижче, ніж сама земля.
Вона переконувала себе, що не залишиться у Празі й не працюватиме більше фотомисткинею. Повернеться до того містечка в глушині, звідки вирвав її Томаш.
Та, повернувшись до Праги, змушена була трохи побути там, щоб залагодити декотрі справи. Із від’їздом вона загаялася.
Отож п’ятого дня в помешканні з’явився Томаш. Каренін довго плигав коло нього, намагаючись лизнути в щоку і довгенько позбавляючи їх потреби розмовляти.