Здавалося, що вони стоять посеред засніженої рівнини і тремтять від холоду.
Потім підійшли одне до одного, немов двоє коханців, які ще не поцілувалися.
Він запитав:
— Усе гаразд?
— Так.
— Ти була в редакції?
— Телефонувала.
— Та й що?
— Нічого. Чекаю.
— На що?
Вона не відповіла. Не могла йому сказати, що чекала на нього.
29
Повернімося тепер до тієї миті, про яку ми вже знаємо. Томаш був у відчаї, у шлунку боліло. Заснув пізньої ночі.
За якийсь час Тереза прокинулася. (Російські літаки кружляли в небі над Прагою, у тому гаморі спалося кепсько). Перша думка її була ось про що: він повернувся заради неї. Через неї він змінив своє призначення. Тепер уже не він відповідає за неї — тепер за нього відповідає вона.
Їй здавалося, що ця відповідальність понад її сили.
Потім згадала: вчора він з’явився на порозі квартири, і за кілька хвилин на празькій церкві вибило шосту. Коли вони зустрілися вперше, вона закінчувала зміну о шостій годині. Побачила його на жовтій лаві й почула, як калатають дзвони.
Ні, не забобон то був, а самісінька сутність краси, що враз її звільнила від страху і наповнила оновленим прагненням жити. Птахи випадковості знову сіли їй на плечі. По щоках котилися сльози, вона була нескінченно щаслива чути, як він дихає поруч.
Частина третя
Незрозумілі слова
1
Женева — місто ручаїв і фонтанів. У парках там колись можна було побачити естради, де грали оркестри. Навіть університет стояв посеред парку. Франц допіру скінчив уранішню лекцію і вийшов з університету. З труб били тугі струмені води і розсіяними краплями падали на моріжок. Франц був у пречудовому гуморі. З університету він ішов до подруги. Вона мешкала за кілька вулиць звідси.
Частенько зупинявся в неї, але завжди як турботливий друг, а не як коханець. Якби він кохався з нею в її женевській майстерні, то впродовж дня ходив би від одної жінки до другої, від коханки до дружини і навпаки. А оскільки в Женеві чоловіки сплять зі своїми дружинами на французький лад, тобто в тому самому ліжку, то він за кілька годин перелазив би з ліжка у ліжко. Йому здавалося, що це принижувало б і коханку, й дружину, та й зрештою і його самого.
Почуття до жінки, в яку він закохався кілька місяців тому, було йому таке дороге, що примудрився витворити для неї у своєму житті автономний простір, незайману територію чистоти. Його часто запрошували на конференції до зарубіжних університетів, і тепер він охоче приймав ті запрошення.
Оскільки цього не було достатньо, він доповнював їх вигаданими конгресами і симпозіумами, щоб виправдати ті мандрівки перед дружиною. Його супроводжувала подруга, яка могла вільно розпоряджатися своїм часом. Отак він надав їй нагоду за короткий час відвідати декілька європейських й американських міст.
— Днів за десять, якщо ти не проти, можемо податися до Палермо, — сказав він.
— Волію Женеву.
Вона стояла перед мольбертом і розглядала незакінчене полотно.
— Хіба ж можна жити, не знаючи Палермо? — спробував пожартувати Франц.
— Знаю я Палермо, — відказала вона.
— Звідки? — запитав майже ревниво.
— Подруга надіслала мені листівку звідти. Я приліпила її скотчем у вбиральні. Хіба ти не помітив?
Потім додала:
— Ось послухай історію про поета, це сталося на початку століття. Він був уже геть старий, і секретар водив його на прогулянки. Якось він сказав: «Зведіть голову, маестро, і погляньте! Над містом летить перший аероплан!» — «Я можу його уявити», — відказав поет, навіть не глянувши вгору. Так ось, я теж можу уявити Палермо. Там такі самі готелі й автомобілі, як і у всіх містах. У моїй майстерні принаймні картини інші.
Франц засмутився. Він так звик поєднувати своє любовне життя із цими мандрівками, що в пропозиції податися до Палермо вбачав недвозначне еротичне послання. Тож для нього відповідь «Волію Женеву» могла означати тільки одне: його подруга вже не хоче з ним спати.
Як пояснити собі, чому він так непевно почувається перед коханкою? Не було жодних причин так сумніватися у собі! Не він, а вона почала залицятися до нього незабаром після того, як вони зустрілися. Він був гарний чоловік; перебував на вершині наукової кар’єри й навіть лякав своїх колег погордою і настирливістю, з якою провадив суперечки на фахові теми.