Тепер, звісно ж, можна ліпше зрозуміти, яка прірва ділила Сабіну і Франца: він жадібно слухав розповіді про її життя, а вона так само слухала, що розповідав він. Вони достеменно розуміли логічний сенс слів, що їх промовляли, та не чули дзюрчання семантичної річки, що пливла тими словами.
Тим-то Франц і збентежився, коли Сабіна наділа перед ним отой котелок, адже це було так, наче до нього заговорили незнаною мовою. Ні безсоромним не видавався йому той учинок, ні тим паче сентиментальним, тільки незрозумілим, тому що спантеличував відсутністю значення.
Поки люди ще більш чи менш молоді й лунають лише перші акорди їхньої музичної партитури, вони можуть складати її разом і обмінюватися мотивами (як Томаш зі Сабіною обмінялися мотивами котелка), та якщо вони зустрічаються у зрілому віці, їхня музична партитура вже більш чи менш завершена, й кожне слово, кожен об’єкт означає щось інше у партитурі одне одного.
Якби я навів усі розмови поміж Сабіною і Францом, то перелік їхніх непорозумінь склав би чималий словник. Обмежимося невеликим словничком.
3
Короткий словничок незрозумілих слів (частина перша)
ЖІНКА
Сабіна не обирала долі бути жінкою. А те, що ти не обрала, не можна вважати ні твоєю заслугою, ні твоїм ґанджем. Якщо вже тобі накинули цей стан, думала Сабіна, то треба змиритися з ним. Безглуздям видавалося повставати проти того факту, що вона народилася жінкою, так само, як і пишатися тим.
Під час однієї з їхніх перших зустрічей Франц сказав з особливою інтонацією: «Сабіно, ви жінка». Вона не зрозуміла, чому він заявив про цю новину так урочисто, наче Христофор Колумб сповістив про появу американського берега. Тільки згодом збагнула, що слово «жінка», яке він так увиразнив, було для нього не окресленням однієї з двох статей людського роду, а означало цінність. Не всі жінки гідні були зватися жінками.
Та якщо Сабіна — жінка для Франца, то хто для нього Марі-Клод, його дружина? Ось уже два десятки років вона погрожувала накласти на себе руки, якщо він покине її. Франц був зачарований тією погрозою.
Марі-Клод не дуже йому подобалася, але її кохання видавалося величним. Він відчував, що негідний такого великого кохання й гадав, що повинен низько схилитися перед ним.
Отож схилився він до самісінької землі й побрався з нею. І хоч вона виявляла почуття такої високої сили тільки тоді, коли погрожувала звести себе зі світу, в глибині його душі жив той імператив: ніколи не кривдити Марі-Клод і поважати в ній жінку.
То була цікава фраза. Він не казав «поважати Марі-Клод», а казав «поважати в ній жінку». Та якщо Марі-Клод власне жінка, то хто та інша жінка, яка ховається в ній і яку він повинен поважати? Може, це платонівська ідея жінки?
Ні. То була його мати. Ніколи й на думку йому не спало б, що в матері він поважає жінку. Він обожнював свою матінку, а не якусь жінку в ній. Платонівська ідея жінки і його мати були одне й те саме.
Йому було дванадцять, коли мати лишилася сама, тому що Франців батько раптом умер. Франц підозрював, що з нею сталося щось серйозне, але мати ховала свою трагедію за нейтральними і виваженими фразами, щоб не травмувати його. Якось вони зібралися до міста, та, як виходили з дому, Франц помітив, що на ногах у матері різні черевички. Він збентежився й хотів було сказати про те, але боявся її вразити. Дві години ходив він із матір’ю, не зводячи очей із її ніг. Саме тоді почав розуміти, що таке страждання.
ВІРНІСТЬ І ЗРАДА
Він любив її змалку і до тієї миті, коли провів на цвинтар, любив і в спогадах. Із того виснував, що вірність — найперша із чеснот, що вона надає цілісності нашому життю, яке без неї розпалося б на тисячі минущих вражень, немов на тисячі друзок.
Франц часто розповідав Сабіні про матір, може, це був його підсвідомий розрахунок: він припускав, що Сабіну зачарує його здатність бути вірним, що в такий спосіб він прихилить її до себе.
Та Сабіну приваблювала зрада, а не вірність. Слово «зрада» нагадувало їй батька, провінційного пуританина, який по неділях малював вечірнє сонце, що сідає над лісом, і ружі у вазі. Завдяки йому вона ще змалку почала малювати. У чотирнадцять років закохалася у хлопчину її віку. Батько злякався і на цілий рік заборонив їй самій виходити з дому. Якось він показав їй репродукцію з Пікассо і кепкував з неї, гучно регочучи. Якщо вже не могла вона кохати хлопця свого віку, то принаймні зуміла перейнятися кубізмом. Здавши на бакалавра, вона подалася до Праги з підбадьорливим враженням, що зрадила свою родину.