Якось він приспав її і, коли вона вже майже поринула в сон, але ще могла відповідати на запитання, сказав: «Гаразд, тепер я піду». «Куди це?» — запитала вона. «Іду!» — суворо сказав він. «Я з тобою!» — відказала вона і сіла на ліжку. «Ні, я не хочу. Я назавжди йду», — сказав він і подався зі спальні до виходу. Вона звелася з ліжка і, мружачись, побігла за ним. На Терезі була сама лише коротка сорочечка, а під нею — нічого. Обличчя її було незворушне, без емоцій, та порухи жваві. Він вийшов у коридор (спільний для інших мешканців будинку) і зачинив двері в неї перед носом. Тереза рвучко розчахнула їх і пішла за ним, певна у напівсні, що він хоче піти назавжди й що вона повинна його затримати. Томаш спустився поверхом нижче, зупинився і зачекав. Вона підбігла до нього, вхопила за руку й повела назад, у ліжко.
Томаш думав собі: злягатися з жінкою і спати з нею — це дві пристрасті, що не лише відрізняються між собою, а й суперечать одна одній. Кохання знаходить вияв не в бажанні кохатися (це бажання поширюється на незліченну кількість жінок), а в бажанні спати удвох (і це стосується тільки одної жінки).
7
Якось уночі Тереза почала стогнати крізь сон. Томаш збудив її, та, побачивши його обличчя, вона з ненавистю сказала: «Геть! Геть звідси!» Згодом розповіла, що їй наснилося: вони були десь разом зі Сабіною. Якась величезна кімната. Посередині ліжко, не ліжко, а справжнісінька театральна сцена. Томаш звелів їй стати в кутку, а сам почав кохатися зі Сабіною. Вона дивилася на них, і те видовище завдавало їй нестерпних мук. Щоб заглушити душевний біль фізичним, вона заганяла собі голки під нігті. «Це було так боляче!» — сказала вона, стискаючи кулаки, наче її пальці й справді були поранені.
Він обійняв її, і помалу, безперервно тремтячи, Тереза заснула в його обіймах.
Коли наступного дня Томаш згадав про той сон, йому дещо спало на думку. Відчинив шухляду в столі та дістав Сабінині листи. За хвилю він знайшов такі рядки: «Мені хотілося б кохатися з тобою у майстерні, наче на сцені театру. Щоб довкруги були люди і щоб вони не мали права наблизитися. Але щоб вони не могли відірвати від нас очей…»
Найгірше, що на тому листі була дата. То був нещодавній лист, написаний тоді, коли Тереза вже довгенько мешкала в Томаша.
— Ти порпалася у моїх листах! — докірливо вигукнув він.
Замість того щоб виправдовуватися, вона відтяла:
— Авжеж! Можеш витурити мене з хати!
Але він її не витурив. Він бачив, як вона стоїть у кутку, заганяючи голки під нігті, притулившись до стіни Сабіниної майстерні. Він узяв її руки в долоні, погладив їх, притулив до вуст і поцілував, наче на них залишалися сліди крови.
Та відтоді все наче повстало проти нього. Не було такого дня, щоб вона не дізналася чогось нового про його потаємні любовні походеньки.
Спершу він усе заперечував. Коли ж докази стали занадто очевидні, спробував довести, що його полігамне життя нітрохи не заважає коханню до неї. З логікою в нього було сутужно: він то заперечував свою невірність, то виправдовував її.
Якось телефонував одній приятельці, щоб призначити побачення. Коли розмова скінчилася, зі сусідньої кімнати до нього долинув дивний звук: наче хтось уривчасто цокотів зубами.
Виявляється, Тереза прийшла до нього, а він і не почув. Вона тримала в руці пляшечку зі заспокійливими ліками, ковтала їх просто зі шийки, рука тряслася, і зуби цокотіли об скло.
Він кинувся до неї, наче хотів порятувати від утоплення. Пляшечка з валер’янкою впала додолу, й усе розіллялося, утворивши чималу пляму на килимі. Тереза пручалася, намагаючись видертися, та він із чверть години тримав її в обіймах, наче у гамівній сорочці, аж поки вона заспокоїлася.
Томаш збагнув, що опинився у становищі, яке неможливо виправдати, бо воно базувалося на цілковитій нерівності.
Ще до того, як Тереза виявила його листування зі Сабіною, вони якось пішли до кабаре з кількома приятелями. Треба було відсвяткувати нову Терезину роботу. Вона покинула фотолабораторію і влаштувалася фотомисткинею в ілюстрований часопис. Танцювати він не любив, і Терезу запросив один його молодий колега з лікарні. Вони зграбно рухалися танцювальним майданчиком, і Тереза здавалася гарною як ніколи. Він приголомшено наглядав за тим, як точно і покірно вона на якусь частку секунди випереджає волю свого партнера. Цей танок наче сповіщав, що її відданість, оте палке бажання робити все, що вона читала в Томашевих очах, не обов’язково пов’язані були з особою Томаша, — вона ладна відповісти на поклик будь-якого чоловіка, якого зустріла б на його місці. Не було нічого простішого, ніж уявити собі, що Тереза і цей молодий лікар — коханці. Простота цього уявного образу боляче вразила його. Пречудово можна було уявити Терезине тіло в пристрасних обіймах іншого чоловічого тіла, і та думка геть зіпсувала йому настрій. Згодом уночі, коли вони вже повернулися додому, він зізнався їй, що його охопили ревнощі.