З
Ще дитиною я гортав Старий Заповіт у переказі для дітей, з ілюстраціями Густава Доре, й бачив там Бога, що сидів на хмарі. То був уже старий чоловік, з очима, носом, довгою бородою, і я думав собі, що як у нього є рот, то він мусить їсти. А якщо він їсть, то повинен мати і тельбухи. Але ця думка відразу ж перелякала мене, адже, хоч я і був із родини атеїстів, все ж таки відчував, що це блюзнірство — думати, ніби в Бога є тельбухи.
Не маючи ніякої богословської підготовки, ще в дитячому віці, я самостійно збагнув, що Бог несумісний із лайном, а отже, засаднича теза християнської антропології про те, що людина створена за образом Божим, досить хистка. Одне з двох: або ж людина створена за образом Божим і його подобою, і тоді в Бога є тельбухи, або ж у Бога нема тельбухів і людина не схожа на нього.
Давні гностики переймалися цим так само, як і я у п’ять років. Щоб розв’язати цю кляту проблему, великий майстер гностики Валентин у II столітті казав, що Ісус «їв, пив, але не випорожнявся».
Лайно — ще гостріша богословська проблема, ніж зло. Бог дав людині волю, і можна припустити, що він не відповідає за злочини проти людяності. Та відповідальність за лайно лежить цілком на тому, хто створив людину.
4
Святий Ієронім у IV столітті категорично заперечував думку про те, що Адам із Свою злягалися в раю. Славетний богослов IX століття Іоанн Скот Еріуґена, навпаки, припускав таке. Та, на його думку, Адам міг піднімати свій член майже так, як ото піднімають руку чи ногу, тобто коли хотів і як хотів. Не вбачаймо за цією думкою вічної мрії чоловіка, якого лякає безсилля. Ідея Скота Еріуґени має інше значення. Якщо чоловічий член може вставати з простого вольового веління, з цього випливає, що можна обійтися без збудження. Фалос устає не тому що він збуджений, а тому що йому звеліли. Цей великий богослов вважав, що з раєм несумісні не коїтус і втіха, а саме збудження. Зазначмо для себе: в раю існувала втіха, але збудження не існувало.
У розмислах Скота Еріуґени можна знайти ключ до богословського виправдання (чи радше теодицеї) лайна. Поки людині дозволялося залишатися в раю, вона (так само, як Ісус, згідно з теорією Валентина) або ж не випорожнялася, або, що більш правдоподібно, не розглядала те лайно як щось нечисте. Вигнавши людину з раю, Бог відкрив їй, що природа людська мерзенна, а також дав їй відчуття огиди. Людина почала приховувати те, що викликало в неї сором, та коли вона зняла те укривало, її засліпило потужне сяєво. Отож відкривши мерзенне, вона відкрила і збудження. Без лайна (у прямому і переносному значенні цього слова) статева любов не була б такою, якою вона знайома нам: із шаленим калатанням серця і засліпленням усіх чуттів.
У третій частині цього роману я вже писав, як напівгола Сабіна стоїть у котелку поруч із вбраним Томашем. Але була одна подробиця, яку я приховав. Поки вона розглядала себе у дзеркало і збуджувалася від комічності тієї ситуації, зненацька їй спало на думку, що Томаш посадить її на унітаз, отаку, як вона зараз є, у котелку, і вона випорожнятиметься у його присутності. Серце її страшенно закалатало, і вона повалила Томаша на килим; а ще за мить уже вищала з утіхи.
5
Суперечки поміж тими, хто каже, що світ створив Бог, і тими, хто вважає, що вони з’явилися самі, стосуються того, що виходить за межі нашого розуміння і досвіду. Значно реальніша різниця поміж тими, хто сумнівається у бутті як такому, що було дане людині (немає значення, як і ким), і тими, хто беззастережно його приймає.
За всіма цими європейськими віруваннями, хоч релігійними, хоч політичними, стоїть перша глава Буття, з якої випливає, що світ створений таким, який він і є, що буття — це добре, а отже, потрібно розмножуватися. Назвімо це основне вірування категоричною згодою з буттям.
Ще донедавна слово «лайно» заступали крапочки, проте робили це не з моральних міркувань. Не слід казати, що лайно аморальне! Незгода з лайном має метафізичний характер. Дефекація є щоденний доказ неприйнятності Творця. Одне з двох: або лайно прийнятне (і тоді нема чого зачинятися у вбиральні!), або ж нас із вами створили у спосіб, який неможливо прийняти.
Звідси випливає, що категорична згода з буттям передбачає естетичний ідеал світу, в якому лайно заперечується і кожен поводиться так, наче його узагалі не існує. Цей естетичний ідеал називається кіч.