Це німецьке слово виникло в середині сентиментального XIX століття й відтоді поширилося у всіх мовах. Проте часте використання знівечило його первісний метафізичний зміст: кіч за своєю суттю є цілковите заперечення лайна; як у буквальному сенсі, так і в переносному: кіч вилучає зі свого поля зору все, що за своєю суттю неприйнятне в людському існуванні.
6
Перший внутрішній Сабінин бунт проти комунізму мав не етнічну, а естетичну конотацію. Огиду викликала в неї не стільки мерзенність комуністичного світу (замки, які перетворили на хліви), як ота машкара краси, яку надівав на себе той світ, інакше кажучи, комуністичний кіч. Моделлю того кічу було свято, що називалося Перше травня.
Вона бачила процесії з нагоди Першого травня, коли люди ще були повні ентузіазму або ж намагалися вдавати таких. Жінки були вбрані у червоні, білі або блакитні блузки, і з балконів та вікон видно було, як вони утворюють різні фігури: п’ятикутні зірки, серця, літери. Поміж різними частинами колони рухалися невеличкі оркестри, які надавали ритму ході. Коли процесія наближалася до трибуни, навіть найпохмуріші обличчя осявали усмішки, наче ті люди хотіли довести, що вони радіють, як і належить, чи радше, що вони згодні, як належить. Йшлося не просто про політичну згоду з комунізмом, а про згоду з буттям як таким. Свято Першого травня черпало натхнення із глибокого джерела категоричної згоди з буттям. Мовчазне й неписане гасло демонстрації було не «Хай живе комунізм!», а «Нехай живе життя!». Сила і підступність комуністичної політики полягали в тому, що вона присвоїла це гасло. Оця дурнувата тавтологія («Нехай живе життя!») штовхала у святкові комуністичні колони навіть тих людей, що їм ідеї комунізму були геть байдужі.
7
Років за десять по тому (Сабіна вже перебралася натоді до Америки) приятель її друзів, один американський сенатор, віз її у своєму величезному автомобілі. На задньому сидінні тулилося четверо його дітей. Сенатор зупинився, діти вилізли з автомобіля і помчали великим моріжком до стадіону, де була штучна ковзанка. Сенатор сидів за кермом і мрійливо дивився услід маленьким постатям; потім обернувся до Сабіни і сказав:
— Погляньте на них… — він окреслив рукою коло, що мало охопити стадіон, моріжок і дітей, і додав: — Оце я називаю щастям…
Ті слова були не просто виявом радості від того, що дітлахи біжать, а трава росте, а й того, що він розуміє жінку, яка приїхала з комуністичної країни, де, як певен був той сенатор, трава не росте і діти не бігають.
Але Сабіна тієї миті уявила собі, як сенатор стоїть на трибуні на майдані у Празі. На його обличчі була точнісінько така усмішка, яку очільники комуністичної держави адресували з висоти їхніх трибун так само усміхненим громадянам, які прямували колонами повз ті трибуни.
8
Звідки знав сенатор, що діти означають щастя? Хіба він заглядав у їхні душі? А що як, зникнувши з поля зору, троє з них накинулися на четвертого і заходилися лупцювати його?
У сенатора був лише один аргумент на користь того твердження: його почуття. Коли промовляє серце, розумові не годиться заперечувати. У царстві кічу панує диктатура серця.
Звісно, почуття, що породжують кіч, може поділяти величезна кількість людей. Тим-то кіч не може ґрунтуватися на незвичайній ситуації, він оперує ключовими образами, закарбованими в людській свідомості: невдячна донька, покинутий батько, діти, які біжать моріжком, зрада батьківщини, згадка про перше кохання.
Кіч потроху витискає дві сльози зворушення. Перша сльоза наче каже: так гарно, коли дітки біжать моріжком!
Друга каже: так гарно разом з усім людством розчулюватися дітками, які біжать собі моріжком!
Оця друга сльоза і спричиняється до того, що кіч стає кічем.
Братерство людей на землі можливе тільки на основі кічу.
9
Найліпше знають це політики. Угледівши десь поблизу фотоапарат, вони кидаються до першої-ліпшої дитини, хапають її на руки і цілують у щоку. Кіч — це естетичний ідеал усіх політиків, усіх партій і всіх політичних рухів.
У суспільстві, де співіснує декілька політичних течій і внаслідок цього вплив їхній або ж анулюється, або обмежується, можна ще менш чи більш уникнути інквізиції кічу; індивід може зберегти свою неповторність, а мистець створити несподіваний твір. Але там, де всю владу загарбала єдина політична партія, людина від самого початку опиняється в царстві тоталітарного кічу. Кажу тоталітарного, бо все, що порушує кіч, викидають з життя: будь-який вияв індивідуальності (адже будь-яка відмінність — плювок в обличчя усміхненому братерству), хоч який вияв скептицизму (той, хто починає сумніватися в якійсь дрібниці, потім сумніватиметься і в серйозних речах), іронії (адже в царстві кічу до всього потрібно ставитися поважно), та й мати, яка покинула родину, або чоловік, який віддає перевагу чоловікам, а не жінкам, — усе воно загрожує священному гаслу «кохайтеся й розмножуйтеся».