З цього погляду, те, що називають ГУЛАГом, можна розглядати як помийницю, куди тоталітарний кіч скидає свої відходи.
10
Перші десять років, що минули від Другої світової війни, були найстрашнішою порою сталінського терору. За якусь дрібницю тоді заарештували Терезиного батька і вигнали з рідної домівки десятирічну дівчинку. Сабіні було натоді двадцять років, вона навчалася в Академії мистецтв. Викладач марксизму пояснював на лекціях славетну тезу соціалістичного мистецтва: радянське суспільство сягнуло такого високого рівня розвитку, що засадничий конфлікт полягає вже не поміж добром і злом, а поміж добрим і ще ліпшим. Лайно (тобто те, що за суттю своєю неприйнятне) може існувати лише «з того боку» (наприклад, в Америці) і лише звідти як чужорідне явище (наприклад, у вигляді шпигунів) може просягати у світ «доброго і ще кращого».
І справді, за тієї жорстокої пори радянські фільми, що заполонили всі глядацькі зали кінотеатрів у комуністичних країнах, були просякнуті винятковою невинністю. Найсерйозніший конфлікт, що міг виникнути поміж двома росіянами, полягав у любовному непорозумінні: він гадав, що вона не кохає його, а вона гадала те саме. Урешті вони обіймаються і плачуть від щастя.
Сьогодні ці фільми зазвичай трактують так: вони змальовували комуністичний ідеал, тоді як дійсність була набагато похмуріша.
Сабіна обурювалася таким трактуванням. Коли вона уявляла собі, що світ радянського кічу міг стати реальністю і вона мусила б жити там, її аж трясло всю. Вона без вагань воліла жити за реального комуністичного режиму, навіть із переслідуваннями і чергами по м’ясо. За дійсного комуністичного режиму можна було жити. А у світі втіленого комуністичного ідеалу, у світі усміхнених телепнів, з якими вона не могла б обмінятися жоднісіньким словом, вона сконала б від жаху за тиждень.
Як на мене, відчуття, яке викликав у Сабіни радянський кіч, було споріднене з тим жахом, якого зазнавала Тереза у сні, де їй доводилося ходити довкола басейну разом із голими жінками і співати радісних пісень. У басейні плавали трупи. Не було там жодної жінки, з якою Тереза могла б перекинутися словом, у якої можна було б запитати щось. Замість відповіді вона почула б наступний куплет пісні. Жодної людини там не було, якій вона могла б навіть моргнути крадькома. Ті жінки відразу донесли б на неї чоловікові, що стояв у кошику над басейном, щоб він застрелив її.
Терезин сон розкриває справжню функцію кічу: кіч — це укривало, що приховує смерть.
11
У царстві тоталітарного кічу відповіді відомі наперед і не допускають нових запитань. З цього випливає, що справжній суперник тоталітарного кічу — людина, яка ставить запитання. Запитання — це той ніж, який розтинає помальоване полотно декорацій, щоб поглянути, що ж криється за ним. Так Сабіна пояснила Терезі свої полотна: на передньому плані зрозуміла брехня, а на задньому — незбагненна правда.
Але ті, хто бореться з режимами, які називаються тоталітарними, не можуть боротися з ними запитаннями та сумнівами. Вони теж потребують певності і простеньких істин, що їх би зрозуміло найбільше людей і які б викликали колективні сльози розчулення.
Якось один політичний рух організував виставку Сабіниних полотен у Німеччині. Сабіна взяла до рук каталог: її світлину перекреслювали ряди колючого дроту. Усередині вона прочитала свою біографію, що скидалася на житіє святої великомучениці. Вона страждала, боролася з несправедливістю, мусила покинути загарбану батьківщину і далі боролася. «Своїми полотнами вона бореться за щастя», — промовляла остання фраза.
Вона запротестувала, та її не зрозуміли.
Хіба неправда, що комунізм переслідує сучасне мистецтво?
Вона розлючено відказала:
— Мій ворог — не комунізм, а кіч!
Відтоді вона оточила свою біографію містифікаціями і згодом, опинившись в Америці, навіть приховувала, що вона чешка. То було відчайдушне намагання втекти від кічу, на який люди хотіли перетворити її життя.