12
Вона стояла перед мольбертом із незавершеним полотном. Позад неї сидів у кріслі старий добродій і стежив за кожним мазком її пензля.
Потім глянув на годинник.
— Гадаю, пора вечеряти, — сказав він.
Сабіна поклала палітру і пішла до ванної вмитися. Чоловік устав з крісла й нахилився, щоб узяти ціпок біля столу. Двері майстерні виходили простісінько на моріжок. Западала ніч. З другого боку, метрів за двадцять, стояв білий дерев’яний дім, на першому поверсі світилися вікна. Сабіна розчулилася, угледівши ті два вікна, що світилися у сутінках.
Усе своє життя вона казала, що її ворог — це кіч. Але хіба не носить вона його й сама в глибині своєї душі? Її кіч — це гармонійний, лагідний образ мирної домівки, де була любляча матінка і мудрий татусь. Цей образ виник у неї після смерті батьків. Оскільки життя її відрізнялося від тієї втішної мрії, вона тим більш чутлива була до її чарів, тим більше зволожувалися її очі, коли по телевізору, в мелодрамі, вона бачила, як невдячна донька обіймала покинутого батька, а в темряві світилися вікна будинку, де мешкала щаслива родина.
З тим старим добродієм вона познайомилася у Нью-Йорку. Він був заможний і любив живопис. Мешкав у провінції, в селі, у своїй віллі, з дружиною того самого віку. Перед будинком на території маєтку була стара стайня. Той чоловік звелів улаштувати в ній майстерню, запросив Сабіну й відтоді сидів там і стежив, як вона пише картину.
Тепер вони ще й вечеряють разом. Дружина називає Сабіну «моя доця», та за всіма ознаками складається радше навпаки: Сабіна тут була наче мати з двома дітьми, що чіпляються за її спідницю, захоплюються нею і ладні були б слухатися її в усьому, якби вона захотіла орудувати ними.
Невже на схилі віку вона знайшла батьків, від яких утекла ще юною? Невже знайшла дітей, яких у неї ніколи не було?
Вона добре знала, що це омана. Її перебування в цих стареньких людей було тільки тимчасовою зупинкою. Старий добродій серйозно нездужає, і його дружина, лишившись на світі без нього, перебереться до сина в Канаду. Сабіна знову піде шляхом зрад, і в нестерпній легкості буття у глибинах її душі звучатиме кумедна сентиментальна пісенька, де йтиметься про два освітлених вікна, за якими мешкає щаслива родина.
Та пісенька зворушує її, але вона не сприймає тих емоцій поважно. Знає, що ця пісенька — лише красива облуда. Коли кіч визнають облудою, він опиняється у просторі не-кічу. Тоді він утрачає свою авторитарну владу й у своїй зворушливості має вигляд будь-якої іншої людської слабості. Нікого з нас не можна назвати надлюдиною, тож ніхто не може цілком ухилитися від кічу. Хоч яку зневагу він викликає у нас, кіч є частиною людської долі.
13
Джерело кічу — це категорична згода з буттям.
Але що є основою буття? Бог? Людство? Боротьба? Чоловік? Жінка?
Скільки поглядів на цю проблему, стільки й кічів: католицький кіч, протестантський, юдейський, комуністичний, фашистський, демократичний, феміністичний, європейський, національний, інтернаціональний.
Відколи сталася Французька революція, Європа розкололася на дві половини: одних почали прозивати лівими, других — правими. Практично неможливо визначити в обсязі цього поняття тих і тих за теоретичними принципами, яких вони дотримуються. Нічого дивного тут нема: політичні рухи базуються не на раціональному ґрунті, а на уявленнях, образах, словах і архетипах, що в сукупності й витворюють той чи той політичний кіч.
Ідея Великого Походу, яка так вабила Франца, була політичним кічем, що об’єднував ліві сили всіх часів і всіх напрямків. Великий Похід — це величавий рух уперед, рух до братерства, справедливості, щастя і, попри всі перепони, навіть далі, адже задля того, щоб це був Великий Похід, потрібні перепони.
Диктатура пролетаріату чи демократія? Заперечення суспільства споживання чи зростання виробництва? Гільйотина чи скасування смертної кари? Усе це не має значення. Лівака робить ліваком не та чи та теорія, а його здатність зробити так, щоб будь-яка теорія стала складовою частиною того кічу, що раніше звався Великим Походом.
14
Франц, звісно ж, не був людиною кічу. Ідея Великого Походу відігравала в його житті майже таку саму роль, як і в Сабіниному сентиментальна пісенька про два освітлених вікна. За яку політичну партію він голосував? Боюся, він зовсім не голосував і в день виборів волів радше піти на прогулянку в гори. Це не означає, що Великий Похід перестав його хвилювати. Адже це так добре — мріяти, що ти йдеш разом із натовпом у поході, що триває вже цілі століття, і Франц ніколи не забував ту мрію.