І нарешті є четверта, вкрай рідкісна, категорія — це люди, які живуть під уявними поглядами відсутніх істот. Вони мрійники. Наприклад, Франц. Подався він до камбоджійського кордону через Сабіну. Автобус підскакує на камбоджійському шляху, а він відчуває, що вона не зводить із нього погляду.
До тієї ж таки категорії належить Томатів син. Назву його Шимон. (Він зрадіє, що, як і батько, має біблійне ім’я). Він прагне погляду Томашевих очей. За участь у кампанії із підписами його витурили з університету. Дівчина, з якою він зустрічався, була донькою сільського священника. Він побрався з нею, став трактористом у кооперативі, віруючим католиком і батьком родини. Якось він дізнався, що Томаш теж мешкає в селі, неподалік від нього, і зрадів. Завдяки долі їхні життя склалися симетрично! Це і спонукало його написати листа. Відповіді він не просив. Хотів тільки одного: щоб Томаш кинув погляд на його життя.
24
Франц і Шимон у цьому романі мрійники. На відміну від Франца, Шимон не любив своєї матері. З дитинства він прагнув до татка. Ладен був повірити, що з батьком учинили недобре, то цим і пояснюється та несправедливість, яку вчинив йому батько. Ніколи він не гнівався на нього, відмовляючись стати союзником матері, яка весь час обливала Томаша брудом.
Він прожив із нею до вісімнадцяти років і, здобувши атестат зрілості, поїхав навчатися до Праги. Натоді Томаш уже був мийником вікон. Шимон частенько очікував його на вулиці, щоби розіграти несподівану зустріч. Але батько ніколи не зупинявся.
До журналіста з підборіддям калошею він прихилився лише тому, що його доля скидалася на батькову долю. Журналіст і не чув про Томаша. Допис про Едіпа забувся, і на білий світ він знову виплив завдяки Шимонові, який попросив журналіста покликати батька і попросити, щоб він підписав петицію.
Журналіст погодився лише задля того, щоб зробити приємність хлопцеві, якого дуже любив.
Згадуючи про ту зустріч, Шимон соромився свого страху. Він, звісно ж, не сподобався батькові. Зате батько сподобався йому. Він пам’ятав кожне його слово і визнавав за ним дедалі більшу рацію. Надто ж закарбувалася в його пам’яті фраза: «Варварство — карати тих, котрі не знали, що коять». Коли дядько його подруги вклав йому в руки Біблію, Шимона вразили Ісусові слова: «Вибач їм, бо не знають вони, що коять». Він знав, що батько його атеїст, та подібність тих двох фраз була для нього таємним знаком: батько схвалює шлях, який він обрав.
Уже понад два роки мешкав він у селі, аж отримав листа, у якому Томаш запрошував його до себе. Зустріч була тепла, Шимон почувався невимушено і вже не заїкався. Він і не помітив, що вони так і не зрозуміли один одного. Через чотири місяці він отримав телеграму. Томаш із дружиною загинули в автокатастрофі.
Тоді він почув і про жінку, що була колись коханкою його батька і тепер мешкала у Франції. Узяв її адресу. Йому конче потрібне було уявне око, що й далі стежило б за його життям, тож він уряди-годи писав їй довгі листи.
25
До кінця свого життя не переставала Сабіна одержувати листи від сумного сільського писаки. Чимало з них вона так і не відкрила, бо країна, де їй судилося прийти на світ, цікавила її дедалі менше.
Старий добродій помер, і Сабіна перебралася до Каліфорнії. Ще далі на захід, ще далі від Чехії.
Роботи її розходяться добре, і вона любить Америку. Але тільки поверхово. Світ, що лежить під поверхнею, для неї чужий. У цій землі в неї нема ні діда, ні дядька. Вона боїться, що її покладуть у домовину і закопають в американській землі.
Тому вона написала заповіт, де просила, щоб її тіло спалили, а попіл розвіяли за вітром. Тереза з Томашем померли під знаком ваготи. Вона хоче померти під знаком легкості. Вона буде легша від повітря. За Парменідом, це перетворення негативного у позитивне.
26
Автобус зупинився перед готелем у Бангкоку. Нікому вже не хотілося організовувати збори. Люди розбрелися невеличкими гуртами по місту, хто вирішив відвідати храми, хто подався у бордель. Приятель із Сорбонни запропонував Францові перебути вечір із ним, але він волів побути сам.
Западав уже вечір, і він вийшов надвір. Весь час думав про Сабіну і відчував на собі її довгий уважний погляд, від якого йому завжди було незатишно, адже він ніколи не знав, що насправді думає Сабіна. І того разу її погляд знову збентежив його. Може, вона кепкує з нього? Може, їй здається дурнуватим цей культ, який він витворив із неї? Може, вона хоче сказати йому, що пора вже подорослішати і цілком присвятити себе дівчині, яку вона сама йому і послала?