29
Що лишилося від людей, які загинули в Камбоджі?
Одна велика світлина американської кінозірки, що тримає на руках жовту дитину.
Що лишилося від Томаша?
Напис: «Він хотів Царства Божого на землі».
Що лишилося від Бетховена?
Образ понурого чоловіка з величезною гривою, який промовляє: «Es muss sein!»
Що лишилося від Франца?
Напис: «Після довгих блукань він повернувся додому». І тощо, і тощо. Перш ніж нас забудуть, ми обернемося кічем. Кіч — це проміжна станція поміж буттям і забуттям.
Частина сьома
Усмішка Кареніна
1
Вікно виходило на схил, що поріс покрученими тілами яблунь. Над схилом ліс затуляв обрій, і крива лінія пагорбів губилася вдалині. Увечері, коли на блідому небі з’являлося біле кружало місяця, Тереза виходила на поріг. Місяць, що висів у небі, яке ще не встигло вкритися пітьмою, скидався на лампу, яку забули погасити вранці й вона цілісінький день світилася в покої мерців.
Покручені яблуні росли на схилі, й жодна не могла покинути місця, де пустила коріння, — як ото і Томаш із Терезою не могли покинути того села. Вони продали автомобіль, продали телевізор і радіо, щоб придбати цей будиночок зі садком у селянина, який перебрався жити до міста.
Податися на постійне мешкання в село — то була єдина змога утекти, яка ще їм залишалася, адже в селі постійно бракувало робочих рук, а житла тут було чимало. Нікого не цікавило політичне минуле людей, які погоджувалися працювати на ланах або лісниками, і ніхто їм не заздрив.
Тереза була щаслива, що вони покинули місто, що перебувають тепер далеко від шинку з пияками й далеко від жінок, які залишають дух їхніх вагін у Томашевій чуприні. Поліція перестала звертати на них увагу, й оскільки згадка про інженера переплуталася у її пам’яті з епізодами на горі Петржин, вона вже насилу розрізняла, що було в тих згадках від дійсності, а що — від сну. (Та й чи був інженер на службі в таємній поліції? Може, був, може, й ні. Адже є чимало чоловіків, що винаймають помешкання для інтимних зустрічей і не люблять кохатися з тими самими жінками більше одного разу).
Отож Тереза була щаслива і вважала, що домоглася свого: вони з Томашем були разом, і вони були самі. Самі? Тут я мушу бути точнішим: те, що я прозиваю самотністю, означало, що вони урвали всі стосунки з давніми друзями і знайомими. Наче стрічку, розітнули вони навпіл своє життя. Проте їм було добре в товаристві селян, з якими вони працювали і вряди-годи ходили одні до одних у гості.
Того дня, коли вона познайомилася з головою місцевого кооперативу в курортному містечку, де всі вулиці перейменували російськими назвами, Тереза раптом відкрила у собі образ села, що закарбувався в її свідомості від прочитаного у книжках або від її предків. Гармонійний світ, у якому всі становлять велику родину, що живе спільними інтересами і звичками: щонеділі ходять до церкви, потім до шинку, де чоловіки збираються без жінок, а в суботу в тому-таки шинку грає маленький оркестр і все село танцює.
Та комуністичне село нітрохи не скидалося на той старосвітський образ. Церква була в сусідній громаді, й туди ніхто не ходив, зі шинку зробили контору, тож чоловікам уже не було де зібратися й хильнути пива, а молоді не було де потанцювати. Відзначати релігійні свята заборонили, а офіційні нікого не цікавили. Найближчий кінотеатр був у містечку, кілометрів за двадцять відтіля. Після робочого дня, коли люди під час відпочинку весело перегукувалися і розмовляли, всі зачинялися у своїх оселях з новітніми меблями, від яких, наче холодним протягом, віяло несмаком, і втуплювалися у світляні екрани телевізорів. У гості одне до одного не ходили, хіба що перекидалися кількома словами зі сусідом перед вечерею. Усі хотіли перебратися в місто. Село не пропонувало нічого, що могло б бодай трохи пожвавити інтерес до життя.