Компроміс порятував країну від найгіршого: від розстрілів і масового вивезення до Сибіру, що їх так усі боялися. Та відразу ж стало зрозуміло й інше: Чехія повинна стати навколішки і скоритися переможцеві. Тепер і вона буде затинатися, бекати й хапати ротом повітря, як ото робив Александер Дубчек. Святу настав край. Почалися будні приниження.
Тереза пояснила все це Томашеві, й він знав, що то правда, та за цією правдою ховалася ще й інша, засаднила причина, що змушувала Терезу покинути Прагу: у минулому вона не була щаслива.
Найліпші дні її життя припали на ту пору, коли вона фотографувала російських вояків на вулицях Праги й наражалася на небезпеку. Тоді телесеріал її марень урвався, й уночі вона спала спокійно. Росіяни принесли їй на своїх панцерниках гармонію. Тепер, коли свято добігло кінця, вона знову почала боятися своїх ночей і хотіла втекти від них. Зрозуміла, що бувають обставини, коли можна почуватися сильною і задоволеною життям, тож хотіла виїхати за кордон, сподіваючись знайти їх там.
— А тебе не турбує, — запитав Томаш, — що Сабіна теж емігрувала до Швейцарії?
— Женева не Цюрих, — відказала Тереза. — Вона не так заважатиме мені, як у Празі.
Людина, що покидає місце, де живе, вочевидь нещаслива. Терезине бажання виїхати було для Томаша вироком. Він скорився йому й незабаром разом із Терезою і Кареніним опинився в найбільшому швейцарському місті.
13
Він придбав ліжко в порожнє помешкання (інші меблі вони не мали за що купити) і поринув у працю із завзяттям людини, яка починає нове життя після сорока років.
Кілька разів телефонував Сабіні в Женеву. Їй пощастило: за тиждень до вторгнення росіян на її виставці швейцарські любителі мистецтва, у пориві симпатії до їхньої маленької країни, скупили всі полотна.
— Я розбагатіла завдяки росіянам! — реготалася вона в телефон, а потім запросила Томаша до своєї нової майстерні, що, як вона запевняла, нічим не відрізняється від тієї, яку він знав у Празі.
Звісно, він охоче побачився б із нею, та не знав, як пояснити цю мандрівку Терезі. Тоді Сабіна сама приїхала до Цюриха. Зупинилася в готелі. Томаш пішов до неї після роботи, зателефонував їй з вестибюля, а потім піднявся в номер. Відчинивши двері, Сабіна постала перед ним: гарна, довгонога, майже гола, у трусенятах і ліфчику. На голові мала чорний котелок. Не рухаючись, дивилася вона на Томаша і нічого не казала. Томаш теж мовчки стояв перед нею. Потім збагнув, який він схвильований. Скинув із неї той котелок і поклав на нічний столик. Потім вони мовчки почали кохатися.
Повертаючись із готелю до своєї цюрихської домівки (де вже давно був і стіл, і стільці, і крісла, і килим), він з відчуттям щастя думав, що носить свій спосіб життя, як ото равлик свою мушлю. Тереза і Сабіна були двома полюсами його життя, далекі, непримиренні, але обидві прекрасні.
Та оскільки він носив зі собою отой свій спосіб життя, мов невід’ємну частину тіла, Терезі й далі марилися ті самі сни.
Вони пробули в Цюриху вже шість чи сім місяців, аж, повернувшись якось увечері додому, він побачив на столі листа. Тереза писала, що повернулася до Праги. Поїхала, бо не могла вже жити на чужині. Знала; що мала б стати підтримкою для Томаша, але знала й те, що нездатна до цього. Наївно гадала, що життя за кордоном змінить її. Їй здавалося, ніби після того, що зазнала під час окупації, вона буде не така дріб’язкова, стане доросла, розсудлива, смілива, та вона себе переоцінила.
Тереза була для нього тягарем, а їй цього не хотілося. Тож мусить зробити висновки, поки ще не запізно. І перепрошувала, що забрала зі собою Кареніна.
Томаш ковтнув дуже сильне снодійне, але заснув аж удосвіта. Добре, що була субота і він міг лишитися вдома. Всоте оцінював ситуацію: кордони поміж Чехією і рештою світу вже не були такі відкриті, як тоді, коли вони покинули країну. Ні телеграми, ні телефонні дзвінки не могли повернути Терезу. Влада не дозволила б їй виїхати. Він повірити не міг, але Тереза поїхала безповоротно.
14
Думка про те, що він нічогісінько не може вдіяти, приголомшувала Томаша, та водночас і заспокоювала. Ніхто не змушував його щось вирішувати. Не треба було дивитися крізь вікно на стіну протилежного будинку й думати про те, хоче він жити з Терезою чи не хоче. Тереза вирішила все.