Допис провіщав те, що сталося потім: у перші два роки, що минули після російського вторгнення, про терор іще не йшлося. Оскільки майже вся нація була обурена окупаційним режимом, росіянам треба було знайти поміж чехами нових людей і наділити їх владою. Але ж де їх знайти, якщо віра в комунізм і любов до Росії були мертві? Вони знайшли їх поміж тими, які намагалися за щось помститися життю. Потрібно було живити, підтримувати й утримувати напоготові їхню агресивність. Спершу належало нацькувати їх на тимчасову ціль. Нею стали звірі.
Газети почали публікувати статті й організовувати кампанію у вигляді читацьких листів. Вимагали, наприклад, винищувати голубів у містах. І їх справді всіх ліквідували. Та основною ціллю тієї кампанії були пси. Люди ще й досі були приголомшені катастрофою окупації, а в газетах, по радіо, на телебаченні тільки й балакали про собак, що вони, мовляв, каляють тротуари і парки, а це загрожує здоров’ю дітей, та й зиску від них мало, а годувати треба. Спалахнув справжнісінький психоз, і Тереза вже боялася, щоб розлючений люд не взявся і до Кареніна. За рік потому нагромаджену ненависть (яку спершу випробували на звірятах) скерували на справжню ціль — на людину. Розпочалися звільнення із роботи, арешти, судові процеси. Звірі нарешті полегшено зітхнули.
Тереза гладить по голові Кареніна, який мирно спочиває в неї на колінах. І думає приблизно так: ніякої заслуги немає в тому, що людина добре поводиться з подібними собі. Тереза мусить чемно обходитися з мешканцями цього села, бо вона не Змогла б тут жити, так само і з Томашем мусить вона бути люблячою дружиною, адже Томаш їй потрібний. Неможливо з цілковитою певністю визначити, якою мірою наші стосунки з іншими людьми залежать від наших почуттів, любові чи нелюбові, зичливості чи ненависті й наскільки вони заздалегідь зумовлені співвідношенням сил поміж індивідами.
Справжня людська доброта в усій її чистоті й свободі може втілюватися лише у стосунку до тих, хто не має ніякої сили. Достеменний моральний тест на людяність (на те почуття, яке криється в таких безоднях нашої душі, що ми його й не помічаємо) полягає у стосунках із тими, котрі здалися на ласку людини, — з тваринами. І ось тут людина зазнає цілковитого провалу, засадничого краху, з якого випливають і всі інші її невдачі.
Одна телиця підійшла до Терези, зупинилася і довго дивилася на неї карими очима. Тереза знала її. Вона прозивала цю теличку Маргерітою. Вона усім телятам дала б імена, та не могла. Їх було забагато. Раніше, років зо тридцять тому, всі корови в селі, звісно ж, мали імена. (І якщо ім’я — це ознака душі, то я можу сказати, що вони мають душу, всупереч Декартові). Але потім село стало великим кооперативним підприємством, і корови все своє життя перебували на двох квадратних метрах стійла. Імен вони вже не мали, а були тільки «machinae animatae». Світ визнав Декартову правду.
І досі бачу я Терезу, як сидить вона на пеньку, гладить по голові Кареніна і думає про людський крах. І зараз бачу я ще одне: як Ніцше виходить із туринського готелю. Перед собою бачить кучера і коня, якого той шмагає батогом. Ніцше підходить до коня, обіймає його за шию у присутності кучера і плаче.
Це сталося 1899 року, натоді Ніцше вже був далекий від світу людей. Інакше кажучи, тоді вже далася взнаки його душевна недуга. Тим-то, як мені видається, його вчинок набуває глибокого змісту. Ніцше просив у коня вибачення за Декарта. Його божевілля (а отже, його розлучення із людством) розпочалося тієї миті, коли він заплакав, обіймаючи коня.
І того Ніцше я люблю так само, як люблю Терезу, яка гладить по голові смертельно хворого пса. Обох я їх бачу поруч: вони звертають зі шляху, яким людина, «пан і господар природи», рухається уперед.
З
Каренін народив два рогалики і бджолу. Він із подивом дивився на тих своїх чудернацьких нащадків. Рогалики лежали собі непорушно, а бджола вовтузилася, мов п’яна, потім злетіла в повітря і зникла.
Отаке побачила Тереза вві сні. Прокинувшись, вона розповіла його Томашеві, й вони постаралися знайти якусь втіху в тім маренні: цей сон обернув Каренінову недугу вагітністю, а драму пологів на щось кумедне і заразом ніжне: два рогалики і бджола.
Її знову охопила абсурдна надія. Вона встала й одягнулася. У селі день її розпочинався теж із покупок: Тереза ходила до бакалійної крамниці й купувала молоко, хліб і рогалики. Та коли цього разу вона покликала зі собою Кареніна, той насилу звів голову. Уперше відмовився він взяти участь у церемонії, якої завжди настирливо вимагав.