З невиразного сум’яття цих ідей у Терезиній голові спливає думка, якої вона не може позбутися: з Кареніним поєднує її краща любов, ніж та, що існує поміж нею і Томашем. Краща, але не більша. Тереза нікого не хоче обвинувачувати: ні себе, ні Томаша; вона не може стверджувати, що вони могли б дужче любити одне одного. Їй радше видається, що людські пари створені так, що любов їхня a priori нижча за ту, яка може бути (принаймні в найліпшому її варіанті) поміж людиною і псом, ця чудасія, якої Творець і не передбачав.
Ця любов безкорисна: Тереза нічого не хоче від Кареніна. Навіть любові від нього не вимагає. Ніколи не ставила вона запитань, які так непокоять людей: чи він мене любить? Може, він любить когось більше, ніж мене? Чи дужче він любить мене, ніж я його? Усі ці запитання, що їх ставлять любові, вимірюють її, вивчають, доскіпливо розглядають її, — чи не вбивають вони її у самісінькому зародку? Ми нездатні любити, напевне, тому, що хочемо, аби нас любили, себто хочемо чогось від іншого (любові), замість того, щоб просто бути з ним без будь-яких вимог і хотіти лише його простої присутності.
І ще одне: Тереза прийняла Кареніна таким, яким він є, вона не намагалася змінити його за своєю подобою, вона вже наперед погодилася із його псячим світом, не хотіла забирати той світ у нього, не ревнувала до якихось його потаємних схильностей. І виховала вона його не задля того, щоб змінити (як ото чоловік хоче змінити жінку, а жінка чоловіка), а щоб навчити елементарної мови, завдяки якій вони могли б розуміти одне одного і жити разом.
І знову ж таки: її любов до пса була добровільною любов’ю, ніхто не примушував її до цього. (Знову подумала про свою матір і відчула незмірний жаль: якби мати була однією з незнайомих молодиць у цьому селі, її життєрадісні грубощі, може, навіть подобалися б Терезі! Ох, як би ж то мати була чужа! Змалку Тереза завжди соромилася, що мати загарбала риси її обличчя, а також відібрала її «я». А найгірше, що ота тисячолітня заповідь: «Шануй батька свого і свою матір», — змушувала її погодитися із цим загарбанням, розглядати агресію як любов! Мати не винна, що Тереза порвала з нею. Вона порвала з нею не тому, що мати була така, яка вона була, а тому що вона була її матір’ю).
А найголовніше ось що: жодна людська істота не може подарувати іншій ідилію. Тільки тварина це може, бо її не вигнали з раю. Любов поміж людиною і твариною — це ідилія. Це любов без конфліктів, без розпачливих сцен, без еволюції. Каренін креслив довкола Томаша і Терези коло свого життя, що базувалося на повторенні, й чекав від них того самого.
Якби Каренін був не псом, а людиною, то давно вже сказав би Терезі: «Послухай, мене вже нітрохи не тішить те, що я день при дні ношу той рогалик у зубах. Може, щось нове вигадаєш?» У тій фразі криється весь осуд людини. Людський час точиться не колом, а прямою лінією. Тим-то людина і не може бути щаслива, адже щастя в повторенні.
Атож, щастя — це прагнення до повторювання, подумала собі Тереза.
Прогулюючи після роботи свого Мефісто, голова кооперативу зустрічав дорогою Терезу і завжди казав їй: «Пані Терезо, якби ж то він був у мене раніше! Ми разом ходили б до дівок! Жодна жінка не встояла б перед двома кнурами!» Почувши те, кабанець гучно рохкав, бо так його видресирували. Тереза сміялася, хоч уже за хвилину до того знала, що скаже голова. З повторенням той дотеп не втрачав своєї привабливості. Навпаки, в контексті ідилії навіть гумор підкоряється солодкому законові повторення.
5
Пес порівняно з людьми не має значних привілеїв, проте один із них високо цінується: закон не забороняє застосовувати до нього евтаназію; звір має право на милосердну смерть. Каренін насилу дибав на трьох лапах і дедалі довше лежав у кутку. Він весь час стогнав. Тереза із Томашем уже погодилися: не можна було, щоб він зазнавав зайвих страждань. Проте принципова згода не могла позбавити їх болісної непевності. Як дізнатися, коли ті страждання стануть уже зайві? Як визначити мить, коли жити вже немає сенсу?
Якби ж це Томаш не був лікарем! Тоді він міг би покликати когось замість себе. Наприклад, ветеринара, і попросити, щоб той зробив собаці укол.