Так нелегко взяти на себе роль смерті! Томаш давно вже казав, що сам не робитиме ін’єкцію і погукає ветеринара. Але врешті він збагнув, що може надати псові привілей, який недоступний жодній людині: смерть прийде до нього в подобі тих, кого він любить.
Каренін стогнав цілу ніч. Уранці, послухавши його, Томаш сказав Терезі:
— Нема чого вже чекати.
Незабаром їм уже треба було йти на роботу. Тереза пішла до кімнати глянути на Кареніна. Досі він байдуже лежав у кутку (за кілька хвилин до того навіть не звернув уваги на Томаша, який обстежував його), але тепер, почувши, як відчинилися двері, звів голову і глянув на Терезу.
Вона не змогла витерпіти цей погляд, її майже охопив страх. Ніколи не дивився він отак на Томаша, так він дивився тільки на неї. То не був розпачливий чи сумний погляд, ні. То був погляд, переповнений страшенною, нестерпною довірою. У тому погляді було відчайдушне запитання. Усе своє життя Каренін чекав від неї відповіді й тепер давав їй на здогад (ще наполегливіше, ніж будь-коли), що готовий почути від неї правду (адже все, що він чув від Терези, було для нього правдою: хоч каже вона йому «сидіти», хоч «лежати», все це правда, з якою він погоджується і яка надає сенсу його життю).
Той повний довіри погляд був надзвичайно короткий. Потім він знову поклав голову на лапи. Тереза знала, що вже ніколи ніхто не гляне на неї отак.
Йому ніколи не давали солодощів, але за кілька днів до того вона купила плитку шоколаду. Розгорнула позлітку, поламала плитку на кусники і поклала перед ним. Потім налила води в миску, щоб Кареніну нічого не бракувало, поки їх кілька годин не буде вдома. Погляд, що його він допіру кинув на неї, здається, втомив його. Він більше не зводив голови, хоч перед ним лежали ті шматочки шоколаду.
Вона лягла долі коло нього й обняла. Він повільно обнюхав Терезу й на превелику силу лизнув два чи три рази. Вона сприйняла ті пестощі з заплющеними очима, наче хотіла назавжди закарбувати їх у пам’яті. Обернула голову, щоб він лизнув її і в другу щоку.
Потім треба було йти до телят. Повернулася вона тільки пополудні. Томаша ще не було. Каренін лежав, оточений шматочками шоколаду, і вже не звів голови, коли Тереза підійшла до нього. Його хвора лапка набрякла, пухлина вискочила і в іншому місці. Блідо-рожева крапля (що не схожа була на кров) виступила поміж шерстю.
Як і нещодавно, вона вклалася долі коло нього. Обняла і заплющила очі. Потім почула, як у двері загупали.
— Пане лікарю, пане лікарю! Тут кнур і його голова!
Тереза нездатна була з кимось розмовляти. Вона й не поворухнулася, так і лежала із заплющеними очима. Потім знову почула:
— Пане лікарю, до вас прийшли два кабани!
Далі настала тиша.
Томаш прийшов через пів години. Він подався у кухню і мовчки приготував укол. Коли повернувся до кімнати, Тереза вже була на ногах, а Каренін спробував підвестися. Угледівши Томаша, він замахав хвостом.
— Поглянь, — сказала Тереза, — він знову всміхається.
Вона сказала це благальним тоном, наче хотіла попросити в такий спосіб про коротку відстрочку, але не наполягала.
Поволі постелила на ліжку простирало. То було біле простирало з маленькими блакитними квіточками. Вона вже все приготувала, про все подумала, наче уявляла смерть Кареніна за багато днів перед тим. (Ох, який це жах! Ми наперед уявляємо смерть тих, кого любимо!)
У нього вже не було сили плигнути на ліжко. Вони взяли його на руки і поклали на простирало. Тереза поклала його на бік, і Томаш оглянув лапку. Пошукав місце, де вена набрякла і була помітна. У тому місці він вистриг ножицями шерсть.
Тереза уклякла навколішки біля ліжка і притулила Каренінову голову до свого обличчя.
Томаш попросив її міцно стиснути лапу над веною, бо вона була тонка і її важко було проколоти голкою. Не відхиляючи обличчя від його голови, вона тримала Кареніна за лапу. Весь час лагідно промовляла до нього, і він думав тільки про неї. Він не боявся. Лизнув іще два чи три рази її в щоку. А Тереза шепотіла йому:
— Не бійся, не бійся, там тобі не болітиме, там тобі снитимуться білочки і зайчики, там корівки будуть і Мефісто, не бійся…
Томаш увів голку в вену і натиснув поршень. Лапа Кареніна здригнулася, подих почастішав, а потім згас. Тереза стояла на колінах коло ліжка і тулилася обличчям до його голови.
Вони пішли на роботу, а пес лишився лежати на ліжку, на простиралі з блакитними квіточками.
Повернулися вони увечері. Томаш пішов у сад. Знайшов поміж двома яблунями чотири риски, які за кілька днів до того накреслила підбором Тереза. Почав копати. Він суворо дотримувався накреслених розмірів. Хотів, щоб усе було так, як бажала Тереза.