Вона була в хаті з Кареніним. Боялася, щоб його не поховали живцем. Ось притулила вухо до його писка, і їй здалося, наче вона чує легенький подих. Одхилилася і побачила, що груди його трохи здіймаються.
(Ні, чула вона тільки власний подих, від якого непомітно здіймалося її тіло, і їй здавалося, ніби це дихає собака!)
Вона знайшла люстерко в сумочці і притулила його псові до носа. Люстерко було таке заяложене, що їй здалося, наче воно запітніло від подиху.
— Томаше, він живий! — вигукнула вона, коли Томаш прийшов зі саду в обліплених землею черевиках.
Він нахилився і похитав головою.
Кожне зі свого боку, вони взяли простирало, на якому лежав Каренін. Тереза там, де лапи, Томаш — із боку голови. Підняли його і понесли в сад.
Тереза відчула долонями, що простирало мокре. З калюжкою прийшов він до нас, із калюжкою і йде, подумала вона. Була щаслива, що відчуває цю вогкість, прощальне вітання її пса.
Вони поклали його поміж двома яблунями й опустили в могилу. Вона нахилилася поправити простирало, щоб воно накрило його цілком. Навіть думати не могла, що земля, якою вони зараз його закидають, упаде на його голе тіло.
Потім пішла до хати і принесла нашийник, поводок і жменю шоколаду, який від самого ранку лежав долі й до якого він так і не доторкнувся. Усе те вкинула в могилу.
Біля могили лежала купа щойно викопаної землі. Томаш узяв до рук заступа.
Тереза згадала свій сон: Каренін народив два рогалики і бджолу. Раптом та фраза видалася їй епітафією. Вона уявила, як поміж тими двома яблунями стоїть обеліск із написом: «Тут спочиває Каренін. Він народив два рогалики і бджолу».
У саду западали сутінки, була пора, наче ні вечір, ні день, у небі з’явився блідий місяць, що скидався на лампу, забуту в покої мерців.
Взуття їхнє було обліплене землею, заступ і лопату вони занесли до комірчини, де стояв інший реманент: граблі, кирки і сапи.
6
Він сидів у своїй кімнаті, де зазвичай читав книжки. Такої миті Тереза завжди підходила і нахилялася над ним, притуляючись щокою до його обличчя. Учинивши так само сьогодні, побачила, що Томаш не читає. Перед ним лежав лист, де було тільки декілька рядків, видрукуваних на машинці. Томаш уважно дивився на нього непорушним поглядом.
«Що це таке?» — стривожено запитала Тереза.
Не обертаючись, Томаш узяв листа і простягнув їй. Там було написано, що він повинен того ж таки дня з’явитися на аеродром у сусідньому містечку.
Коли урешті обернувся до неї, вона прочитала в його очах той самий жах, який щойно відчула і сама.
«Я поїду з тобою», — сказала Тереза.
Він похитав головою.
«Це сповіщення стосується лише мене».
Вона повторила:
«Ні, я поїду з тобою», — і вони сіли в Томашеву вантажівку.
За кілька хвилин опинилися на летовищі. Стояла імла. Перед ними невиразно вимальовувалися силуети літаків. Вони переходили від літака до літака, та двері скрізь були замкнені, ввійти було неможливо. Аж ось натрапили на літак, де двері були відчинені, а трап опущений. Вони почали підійматися трапом, у дверях вигулькнув провідник і кинув, щоб вони заходили. То був невеличкий літак, місць на тридцять, і геть порожній. Тримаючись весь час одне за одного і не дуже звертаючи увагу на те, що діялося довкола них, пройшли поміж кріслами. Посідали поруч, і Тереза поклала голову на Томашеве плече. Попередній жах розвіявся, і його заступив смуток.
Жах — це приголомшеність, мить цілковитого засліплення. Жах позбавлений щонайменшої ознаки краси. Видно тільки яскраве світло невідомої події, що на тебе чекає. А смуток, навпаки, передбачає, що вона відома. Томаш із Терезою знали, що на них чекає. Спалах жаху минувся, і перед ними постав світ, огорнутий блакитним, ніжним сяєвом, у якому речі здавалися кращими, ніж були насправді.
Тієї миті, коли прочитала листа, Тереза не почувала любові до Томаша, тільки подумала, що вона повинна ні на мить не кидати його: жах погамував усі інші почуття, інші відчуття. Тепер, коли вона притулилася до нього (літак линув у хмарах), страх минув і вона відчула свою любов, і знала, що любов ця безмежна і незмірна.
Нарешті літак приземлився. Вони підвелися і пішли до дверей, які відчинив провідник. Так само тримаючи одне одного за талію, вони зупинилися на порозі. Внизу побачили трьох чоловіків у масках і з рушницями. Вагатися було марно, однаково їх не уникнути. Вони помалу спустилися вниз, і коли ступили на злітну смугу, один із тих чоловіків звів рушницю і націлився. Пострілу не чутно було, але Тереза відчула, як Томаш, який іще мить тому притулявся до неї й обіймав її за стан, повалився додолу.