Щойно застебнула останній ґудзик, як у дім із галасом вдерся Томаш, а за ним і голова кооперативу та блідий, як смерть, парубок.
— Мерщій! — гукнув Томаш. — Горілки, та щоб міцна була!
Тереза хутко знайшла пляшку слив’янки. Налила чарку парубкові, й він вихилив її одним духом.
Їй пояснили, що сталося: хлопчина вивихнув плече на роботі й репетував від болю. Ніхто не знав, що вдіяти, погукали Томаша, і він одним порухом поставив плече на місце.
Парубок вихилив другу чарку і сказав Томашеві:
— Твоя жінка така гарна сьогодні!
— Дурнику, — сказав голова, — пані Тереза завжди гарна.
— Та знаю я, що вона завжди гарна, — відказав парубок, — але сьогодні на ній така гарна сукня. Я ніколи ще не бачив її в цій сукні. Ви збираєтеся в гості?
— Ні, я вбралася для Томаша.
— Пощастило тобі, пане лікарю, — сказав голова. — Моя жінка і не подумала б гарно вбратися задля мене.
— Тим-то і ходиш ти попід руку з поросям, а не з жінкою, — мовив парубок і довго реготався з того дотепу.
— А як там Мефісто? — запитав Томаш. — Я вже не бачив його, — він удав, ніби замислився, — либонь, із годину.
— Нудьгує там без мене, — відказав голова.
— Оце дивлюся на вас, таку гарну в цій сукні, і мені кортить потанцювати з вами, — сказав Терезі парубок. — Ти дозволиш мені потанцювати з нею, лікарю?
— То їдьмо всі на танці, — сказала Тереза.
— Ти поїдеш? — запитав парубок Томаша.
— А куди? — запитав Томаш.
Парубок сказав, що можна податися до сусіднього містечка, там є шинок і танцювальний майданчик у готелі.
— Ти теж їдь із нами, — сказав парубок голові кооперативу наказовим тоном, а що вихилив уже третю чарку слив’янки, то додав: — Як Мефісто нудьгує, то й його прихопимо! Отак у нас буде два кнури! Усі дівки попадають горілиць, як побачать двох кабанів! — і знову вибухнув реготом.
— Якщо Мефісто вас не бентежить, то і я поїду з вами, — сказав голова, і всі посідали до Томашевого автомобіля.
Томаш сидів за кермом, Тереза коло нього, а ті двоє в кузові, з напівпорожньою пляшкою горілки. Уже виїхали зі села, аж голова згадав, що вони забули взяти Мефісто. Почав гукати з кузова, щоб Томаш повертав назад.
— Та годі вже, вистачить і одного кабана, — сказав парубок, і голова вгамувався.
Вечоріло. Дорога звивалася петлями.
Вони приїхали до міста і зупинилися перед готелем. Тереза й Томаш ніколи тут не були. Східці провадили в підвал, де була барна стійка, танцювальний майданчик і декілька столів. Якийсь шістдесятирічний добродій грав на роялі, а жінка такого самого віку — на скрипці. Звучали шлягери сорокарічної давнини. Чотири чи п’ять пар танцювало на майданчику.
Парубок роззирнувся довкруги.
— Тут жодної для мене нема! — заявив він і відразу ж запросив на танець Терезу.
Голова сів за вільний столик разом із Томашем і замовив пляшку вина.
— Не можу я пити. Я ж за кермом! — сказав Томаш.
— А завтра? — запитав голова. — Переночуєте тут. Я замовлю дві кімнати.
Коли Тереза повернулася з парубком із танцювального майданчика, її запросив на танець голова; аж потім вона танцювала з Томашем.
Під час танцю сказала:
— Знаєш, Томаше, причиною твого лиха завжди була я. Через мене ти докотився сюди. Це я винна, що ти опинився так низько, що далі вже й нікуди.
— Ти помиляєшся, — відказав Томаш. — Про яке «низько» ти оце торочиш?
— Якби ми лишилися в Цюриху, ти оперував би хворих.
— А ти б фотографувала.
— Тут і порівнювати нема чого, — сказала Тереза. — Твоя робота для тебе означала більше, ніж будь-що на світі, а я можу робити що завгодно, мені байдуже. А ти все втратив.
— Терезо, — сказав Томаш, — хіба ти не бачиш, що тут я щасливий?
— Але ж твоє покликання — оперувати!
— Ох, Терезо, покликання — безглузде слово. Немає в мене покликання. Ніхто не має покликання. І це величезне полегшення, коли ти усвідомлюєш, що вільний, що покликання в тебе немає.
З його голосу чутно було, що він каже це щиро. Перед нею знову постала вранішня сцена: Томаш лагодить вантажівку, і вона бачить, що він постарів. Що ж, вона сягнула того, чого й хотіла сягнути. Їй завжди хотілося, щоб він був старий. І знову подумала про зайця, якого притуляла до обличчя у своїй дитячій кімнаті.
Що ж означає обернутися зайцем? Це означає втратити силу. Означає, що вже жодне з них не сильніше за другого.
Вони кружляли танцмайданчиком, витинаючи танцювальні фігури під звуки рояля й скрипки; Тереза поклала голову Томашеві на плече. Як у тому літаку, що ніс їх крізь імлу. Тепер вона почувала дивовижне щастя, такий самий дивовижний смуток, як і тоді. Той смуток означав: ми біля останньої межі. Щастя те означало: ми разом. Смуток був формою, а щастя змістом. Щастя наповнювало простір смутку.