— А ключі? — з жахом питаю я.
— Імєють мєсто бить, — була відповідь.
— Як мені віддячити вам? — починаю розуміти.
— Ось об етом і розговор, — полегшено зітхнув телефон, — бо я вже думав боятись якої провокації й спокійно викинуть краще це все.
— Провокації? Якої провокації?
— У виді міліції, — видихнув телефон. — Бо як я потом доведу, що знайшов сумочку в автобусній урні?
— Коротше конкретно, де я вас можу побачить?
— Ето во-первих, і ето во-вторих, — була відповідь.
— Де?
— Тольки в случаї вознаграждєнія.
— Якого?
— Достойного чоловіка, який робить помощ іншим чоловікам. Двісті п’ядесять.
— Сто п’ятдесят! — кричу я, бо одкладала в заничку купити помаду «Буржуа», давно мріяла, таку всю з природ-ніх компонентів.
— Що? Да как ви можете? Ну ладно, я готов і потірять...
— Де й коли?
— Німєдлєно й тут, ви підходите до вікна і, бача мене внизу, вибрасуєте туди нужні дєньги, після чого, удо-стовєрясь ними, я кладу вашу сумочку на землю й ви можете її спускаясь забрать.
Коли гроші летіли вниз я встигла подумать: а якщо не покладе? Дивилася, як кружляють складені докупи купюри і як хтось, прикриваючись тією ж газеткою, кружляє, ловлячи їх.
Жінка з ножицями
Усе отойой точильщик з Ладимирського ринку, це він Тоньці так нагострив древні, ще доцарськєї іржі ножниці, ще й наполірував кінці, но він, гад, перестарався — оті кляті ножиці тепер ріжуть шо хоч, і от вона їх одо принесла додому, не знаючи, чим це може скінчитися для ніїй, і починає різать усе, що ріжецьця: і тюль, і газ, і шифон, і, гад-ство, мішковину вони так само ріжуть.
Маать, вона так сильно захопилася різанням, що не почула, як туди зайшов її Петько, законний чоловік од третього шлюбу. Маать, вона сиділа до нього сильно спиною, захоплена тими клятими ножицями, чи там кроїла, чи там штопала ними щось, бо коли він її охопив радісно і сильно ззаду, не дихкаючи при цьому перегаром, то, маать, вона подумала: «Бандити!»
Бо хто й же це буде нападать ззаду і сильно? І не пахнуть знайомим перегаром? Ясно ж, літо, вікна й балкон відкриті, до який же дурень, якщо він не злодій, не скористається, що жінка захоплена різанням тканин: і шифону, і газу, і мішковини, — щоби не напасти на неї зненацька зізаду?
Вона тільки до й зойкнула: «Ой!» — отак, і більше нічого не встигла сказать, бо рвучко повернулась і одмахнулась ножицями. Бо Петько ж ніколи раніш, аніж треба, не приходив додому, а тіко пізніше. І завжди перегар приносив. А що сьогодні йому таке стукнуло, що він порушив усі правила? Мабуть, хороший літній день, який п’янив його сонцем, шо не треба було й «сонця в бокалі» чи до ще якогось й іншого шмурдила. А, може, він уже всеньке пропив, окрім ножниць, і вже не було геть за що кірнуть?
Що вона од несподіванки одмахнулась ножицями і куди? Просто йому в живіт, бо він же не знав, що вона наточила їх і тому не встиг вчасно одскочить — і це його вина, що вони взяли і вгородилися йому, минуя черевну порожнину в печінку по саму ручку.
Просто ву живіт, шо ні він, ні вона не повірили, доки він сам назад їх не витягнув, полірованих, і не закричав од цього, побачивши ножиці раптом їх усі у себе у внутрішньому органі печінки.
Потім закричала його кров, линувши звідти, а потім уже сама Тонька почала кричать дужче за двох, кричала, доки не додумалась докричатися викликати «швидку допомогу» і кричала, доки та не приїхала.
Але «швидка допомога» не дурна і сама почала викликать по рації міліцію, щоби та була не подумала, що це «швидка» тут такого наробила. Бо буває: хтось когось заріжуть, а потім на лікарів кажуть.
За цей час той-дой Петько бере шифон чи мішковину і починає писати кров’ю пальця, що: «Антоніна ні ву чім не винна, бо то все я сам винен, шо прийшов додому». І цю записку передає жінці, а та знову починає кричати, побачивши кров у виді букв.
А слідчий мент не став кричать, а мовчки й акуратно забрав собі цю тканину з речовим доказом і почав вести слідство.
Для чого був викликаний точильщик зо Ладимирсько-го ринку, який почав зразу все одмітати:
— Які ножиці? Я, скіко живу, ніяких ножиць зроду уві очі не бачив і в руки такових не брав!
Бо він був точильщик і чудово розумів, що тут дуже легко шиється співучасть в убивстві, бо гостріння предметів дуже сприяє прорізанню животів й інших частин тіла.
— І цю жінку я перший раз в житті бачу, будь вона проклята і всі інші, які на мій базарь ходять! І докажіть спершу, що вони ходять, а тоді вже й мудохайте.
Мент одразу збагнув, що цей колотись не буде і всю свою силу уваги зосередив на Тоньці, підозріваючи, що саме на ній можна збудувати більш вірогідну версію. Но та почала робить крики: