— Ти спочатку допрошуй оту ткань, що мій чоловік був перед смертю кривавими пальцями написав!
Бача, що саме цей вещдок може похитнути вусю версію, яка тілько почала будовуватися, мент хитро заявив, що тканина не може бути присовокуплєна до справи, бо писалася родичем підозріюваної і тому ніякої юридичної сили не несе. Баче, що це не подіяло і Тонька продовжує крик, почав так:
— І що я взагалі ніякого такого кривавого клаптика не бачив!
І тоді Тонька вирвалася і побігла в лікарню по нового папірця, щоби Петько написав, але туди її не пустили, бо був йому критичний стан по причині операції над чоловіком.
І нещасна жінка одо заметалася між цими двома закладами, де в одному їй грозив чоловік своєю смертю, а в іншому — статева близькість з нечистоплотним на руку слідчим, який під виглядом показать важливу тряпочку намагався затягнуть її в ліжко, тобто на безмовний стіл слідчого кабінету.
Такі ситуації дуже легко виникають там, де є необережне користування гостроріжучими предметами без належних правил техніки безпеки. Особливо в хатніх умовах, не пристосованих до них. Що внаслідок чого нещасна жінка не знаходить собі місця ніде, окрім як серед слідственних справ, які змушена скидати зі столу під час сексу, якого чинив над нею слідчий мент, користуючись відсутністю кривавого папірця. І нещастям Тоньки, яка розуміла, що без цьої записки їй загрожує.
— Холоднокровне убивство з наперед продуманим тверезим задумом і використанням особливо цинічних засобів, — казав їй мент і знову німо кладовив на стола, розчепірював, насолоджуючись ще й тим, що записка захована глибоко в сейфі, — і садистичних засобів насолоди у вигляді розчепірених для цього ножниць кравецьких Сормов-ського заводу нержавіючої сталі, випуску 1965 року, артикул 235 тире 21 дріб 18.
Що було сказати у відповідь? Окрім того, що вигадувати щораз безсоромніші способи злягань ву службовому приміщенні з надією оприлюднити ганчірки у вигляді документа, той-дой єдиного, що міг порятувати її на судовому процесі.
Бо вже все містечко почина вирувать, хвилювацьця, бо де це таке чувано, щоби ножицями різати не шифони, чи тюлю — а чоловіків, зовсім для цього не пристосованих?
То вона, прибігши до Петька, знову отримала од нього негативну відповідь, бо він був без пам’яті саме на межі життя зі смертю по причині операції, яку творили хірурги над ним, користуючися з того, що він був геть непритомний. І тоді Тонька буквально починає розриватися між ментом, Петьком і собою, щоб хоч когось одного врятувати оди смерті.
І тоді вона біжить знову до слідчого, щоби той посадив її швидше в камеру, бо це краще, аніж лежати з ним на слідчому столі — а мент був хитрий і зрозумів, що тоді в нього над Тонькою буде менше прав, і тому він знову і знову кладовив нещасну жінку на письмовий стіл, на якому ж і виписував міру пресічення у вигляді простої розписки про невиїзд із містечка. І нещасна Тонька змушена була просто показувать чудеса сексу, аби хоч якось того мента заохотити, щоби він, гад, бува не взяв і не спалив взагалі той-дой нещасну криваву ганчірку, підписану лічною кров’ю свого чоловіка. І хитрий мент починає впотреблять її все дужче й дужче, при цьому користуючись цим — а розписку чоловіка все більше й більше при цьому не віддавать.
А тим часом лікарі-хірурги почали вже нитками зашивать нещасно розкроєного Петра, бо до нічого іньчого, окрім дірки в животі, викликаної ножицями, вони в нього не знайшли. Але щось насторожило їх; певно, професійна інтуїція.
— Що таке? — думають вони, відчувши її.
І вирішили перевірить глибше, ніж було їм положено і дозволено діркою од ножиць.
І що вони там побачили? Не лише клаптики шифону чи одо тюля, а вони побачили там перш за все ще один го-стрійший гнійний апендицит, готовий щомиті розірватися і вбить свою жертву, гострійший навіть за оті дорежим-ні ножниці, ладні щомиті згубить свого власника. Тоді лікарі, не змовляючись, перш, аніж зашити живота нещасному пацієнтові, взяли і про всяк випадок херургічним методом ліквідували ще смертельнішу небезпеку, яка була надвисла над ним.
Тут вривається Тонька в палату і почина голосить:
— Петю, Петічку мій, що ж я зробила над тобою, що взяла і вбила тебе ось оційою власною своєю рукою!
На що він одкриває свої очі і починає ними говорить:
— Ні, бо ти оційою рукою ріжучи мені живіт, тим самим як знала, що в мені всередині сидить смертельніша хвороба, ніж твоя, яка не піддається ніякому діагнозові, окрім удара ножницями, аби її, кляту, там хоч якось побачити.