Натякаючи, що є речі набагато цікавіші, ніж напиць-ця — натякаючи, що в нього молода дружина, скіко год іще до пенсії.
— Да, — шепоче він і тягнеться побитими губами до заварного чайничка. — Друзі, це друзі, много ти понімаєш.
Не встигла я сказать: «Може б, ти їх усіх краще сюди приводив?» — а він отак одним духом і висюрчав той чайничок. Одяг мокрі труси й брюки, потяг їх на роботу сушить у транспорті.
Ех, лижі-лижі, скільки ви мені грошей зекономили, бо кожен раз, як він вип’є з друзями, — так і гематоми, шо потроху він почав вменшати оберти, тобто друзі вже й почали на нього сердитись по телефону.
— Слухай, — кажу йому якось під совість, — а може, це тебе дружки так? — показуячи йому на добрячі ґулі на лобі.
— Да як ти!.. — обурився він так, що мало похміла не вилетіла. — Да ти ж хоч розумієш, бабо, що ти мелеш? Да як у тебе на таке язик піднявся? Друзі — це друзі, запомни!
І вже зубами цокотить об чайничок.
— До ти хоч раз піди в міліцію, та побої зніми, бо тебе там, під «Поплавком» ще бува вб’ють. Де ж твої дружки, коли тебе босяки коньчають? Шо під ніч прийшов і перший раз в житті сам обісрався — просто посеред бульвару, всю темряву обісрав, а боо... Не стала мить, не стала сушить, нехай сам вдягне і сам полюбується своїм голим тілом, у що воно вступило.
Дак шо? Нишком заштовхав у кульок, тихенько у лижний костюм всунувся і втік, не попрощавшись; що я потім ті брюки насилу розрила в сміттєбаку знайшла, да й то по запаху. Насилу одмочила, насилу одіпрала, й почепила поперек коридору досушувать, нехай прийде й мордою туди побачить і зна.
Усе потроху почало налагоджуватись, навіть поновилися дискусії дружби ізо сексом, бо я ж іще майже не пен-сіонного віку.
— Пенісіонного, — нарешті пожартував він, чого шість год не було.
Що він отак босими ногами на балкон чалап-чалап, цигарку отак смок-смок, а коли дим розвіявся з перед очей, то він раптом там на лижу отак луп-луп; щось дивиться на їй й почина отак із мукою пригадувать — я так була вся злякалася була, що випалила:
— А пивка? Отам у холодільніку за зеленню, любимий.
Що він і курить забув, не те, що лижі.
Довелося ті лижі в кладовочку ховать і забувать — до такої їх міри, що він почав од сім’ї одбивацьця. До такої міри, що вже дружки його почали приводити додому під двері ставити — ясно, що переживають по-людськи, аби його не прибили хулігани, й не ліквідірували для них джерело горілки. А той і радий, що його уважають.
Ну, ясно, нащо чоловікові сім’я, як тут не матюкнуться людині, навіть руками не помахать, не полаять прораба чи майстра там, чи диспетчера, чи навіть і профкома, бо це культурна кватиря, а не «Поплавок». До такої його міри, що вже не тіко халтури, а й із зарплати почав пропивать.
— Який смисл? — питаюся. — Ув тій горілці? Гірка, гидка, лучче, чим з дружками тиняцьця, пішов би куди в культурне місце.
— В куди?
— Ву бібліотеку, наприклад.
Шо він на мене отако подивився, наче на бібліотеку.
— Скіко ж його мона пить?
— Бо ти глупа, — каже, — бо ву горілці така польза, шо тубі не пойнять.
- Яка?
— Бо горілка, — каже, — це єдиний ув світі харчовий продукт, у якому повністю нема ніяких консервантів!..
Було, правда, шо я один раз не вдержала свою гордість і кинулася була до тої пивнухи. Не зважаючи, що я бібліотекар, а таки переступила через все в собі і пішла. І що? Нема його там, навіть дружків нема.
Отоді я прийшла вся зла, сіла перед дверима і отак до ночі — і тут чую, як дружки його так тихо хихотять, так єхидно ставлять його під двері, і так підло дзвонять — і бігом-бігом по сходах.
Я одкриваю, а він одразу отак падає, як в’язанка лиж, мордою в парасольку, що мало не зламав — і морду, і зон-тік.
І шо? І лежить отак і хоче захропіть.
«Ну й лежи», — зо зла думаю, а потім думаю, ще брюки обгидить, а ти потім, як дура, на смітнику їх шукай і од-стіруй.
І труси. Що їх була йому на день армії і воєнно-морського повітряного флота була тіко шо була дарила, дак він шо, їх поважав, такі, спортивного типу? Отак задом наперед вони на їм раптом одягнулися, це мене насторожило було, мабуть, уже тоді мені серце було підказало.
Стягую, здираю їх з нього і раптом — слизь! І що бачу.
Презєрватів. У смислі гандона, отак ізо трусів випадає і отако лежить. Мені, він, сука, за все життя уваги ні разу не вділив. Еге. Два рази, правда, букети приносив, но, думаю, це коли в профкомі вцупив.
А тут — цілісінький гандон прилип чи тіпа присох, аж це тут тіко одскочив.