І мав на це повне право, бо він же її виграв зо п’яну в карти у своїх Вишгородських бояр Кучковичів, по простому Кучок, які не мали таких великих амбіцій, а додумалися лише переназвати під себе однойменне болото (тепер там стоїть Кремль). Незадоволений такими перестановками, місцевий люд заремствував:
— Як це так? Місто стоїть на Москві-ріці, а називає його кожен зайда, хто як хоче? Ми, кревні мешканці її, з цим не згодні! Бо нашою угро-фінською мовою Москва — це коров’ячий брід, і це гордість для наших незчисленних круп-норогатокопитних стад!
Тут вони трохи лукавили, адже хто візьме й розгорне угро-фінський словник, той побачить, що це не «брід», а «твань», тобто грязюка, перетоптана з кізяками, однак усі місцеві мешканці на той час свою рідну мову щасливо забули й тому, обурені, зробили от що — напали на Київ збройно. Як таке могло статися? А дуже просто, бо матуся в Андрія Бу-холюбського була половецької національності татаро-мон-голка, колись її, князівну, бойовим порядком пошлюбив Юрій Долгорукий і ввів у свій гарем, що їй не дуже подобалося, от вона й вирішила переінакшити династію нелюба. І для цього через свої давні тюркські зв’язки прознала:
— Синочку, шухер!
— Шо таке, мамонько?
— Наші соплеменні кревні орди готують великий похід імені хана Батия на Київ!
А хана в той час паханили варяго-вікинги, вони, прознавши про Батия, дуже трухнули, забрали з Києва, що там було ще цінного, й збройно дременули на свої давні скандинавські терени. Но вони були дуже дурні, що не постерегли тут найдорожчу цінність, а саме ікону святопрес-тольну Вишгородської Божої Богоматері, бо ці дикуни поклонялися не їй, а простому молотку, іменованому на цю честь Тором, а ікона на нього геть не була схожа. (До речі, значно пізніше інші варвари возведуть цей молот собі на герб поруч із серпом.)
Дак от, Бухолюбський вдирається в Київ, руйнує його, і все, що там лишилося після варягів (а це були незаймані, бо не потрібні їм, православні церкви та храми), все геть божественне здирає й перевозить на північні свої угро-фінські терени. За таку велику любов до християнського начиння його й прозвали, нарешті, Боголюбським. А ікону перейменували на Володимиро-Божо-Матірську, бо на Москву він іще не зазіхнув, а одсижувався під містом Володимиром.
Хам же Батий, легко після такого погрому захопивши Київ, у подяку за нього погодився возвеличити Боголюб-ського.
— Бо тіко він, — вирішив татаро-монгольський хам, — створить царство, яке буде повністю татаро-підмонголь-ське.
— Яким образом? — здивувалися хаменята.
— Таким, шо всі бояри з воєводами будуть із наших улусів.
— Як він погодиться?
— Дуже просто, бо він по крові вже наш.
Батий бо був зацікавлений у повстанні Московської орди під пануванням кревного половця. Тому Андрій Бо-голюбський, прикриваючись таким патронатом, безборонно шлюбить за це Кучінську доньку Уліту й геть законно успадковує Кучінські болота, історичний центр тієї твані, влучно поіменованої Москвою. Хто не погодиться з такою етимологією, нехай спершу відповість на просте історичне запитання: «А чому це столиця буцім-то слов’янської держави нарікається не слов’янським топонімом? Не кажучи вже про однойменний гідронім річки-Москви?»
Да, не люблять теперішні московіти такої простої правди...
Однак і тогочасні войовничі місцеві чистокровні мос-ковіти не були вдоволені полукровкою Боголюбським:
— Він, син степів, а присвоїв собі їхні гідроніми й етноніми!
І почали потихеньку ремствувати. Тут треба пригадати й Кучок, які поступилися тванями та болотами молодому зайді, навіть не програвши їх у карти, а той хоче захопити усі державні пріоритети, хоче із князі в грязі. Але чомусь зволікає та й зволікає.
А з іншого боку ним були не дуже вдоволені ординці:
— Бо він і для нас теж не є чистокровним татариномонголом, а теж лише наполовину полукровком...
А це було кепсько для заснування татаро-монгольської столиці великого нового ханства (царства). Тож непогано би і його замінить на свого чистокровного улуса.
Вони тихцем підбурювали родичів Кучмівських, під-калдикуючи, що це їм по праву належать столичні терени, бо, буцімто її засновник Юрій Долгорукий по-простому підпоїв старого їхнього Кучку, й тому хитро виграв Москву в кості (а не карти, як свідчать літописи, бо карт тоді ще на світових історичних політичних теренах не було).