Так, це така історична правда. Хоч ти оце возьми і вигадай її ще більш неймовірнішу, а луччої не получицця — бо в цей дикий час один аристократ по імені Фон Браун не втрачає часу марно по концтаборах, яких тоді в Гирманії також було придостаточно, а замість цього швидко починає створювати «фау-патрони» для боротьби з швидкороз-вивающими нашими танковими дівізіями. І вже реальніші крупномасштабні ракети типу «Фау-1», щоб устигнути за допомогою війни ще й створити не тільки міжбаліс-тичну ракету «Фау-2», но і першу міжконтинентальну ракету «Фау-3», типу того, щоб вдарить по Нью-Йорку. І він її зробив. Но не встиг запустить, бо не зміг винайти швидко достойного її пального. А тут, у цей час, уже радянські танки підступилися під Портстдам, де була ракетна база — і той Фон Браун давай бігти з нею швидко до американської зони й кричать: «Що ж ви робите? Це ж ви спите, а комуністи — ні, ви ж, тупі янкі, навіть не розумієте, що таке ракета. Так заберіть її разом зі мною, доки не пізно, бо ко-муняки як заберуть, то вам тоді всім пізно буде з вашим Нью-Йорком.
Ті давай думать і сображать, що воно й до чого, а як утямили, яка біда була надвисла над їхьньою столицьою Нью-Йорком, то перелякалися дуже й за це заарештували Фон Брауна і його страшні усі іздєлія разом із його страшними колегами.
І от коли туди вступають радянські війська, то шо вони бачуть: жодної ракети. Тіки купи запчастин, які американьці погребували брати, бо вони були на метричній різьбі, а ву а в мериканьців, як відомо, різьба дюймова.
І от наші бачуть, що бачити їм тут нічого — пусто, лише ошмьотки-обламки, й давай думать, що б це все значило? Доки хтось не згадав, що в тюрязі разом із Туполівим сидить хто? Да той же само ізобрітатіль ракет типу «катюша», якими ми всю війну виграли, по фамілії Сірьгій Ко-рольов — і давай його бистрінько розконвоїрувать, і везти в Портсдам, щоби він їм усе пояснив.
Розповідає Сергій Корольов:
— Прибули ми туди на світанку, але незважаючи на це, нічого не побачили, почавши при цьому длубатись у незрозумілих запчастинах, я зрозумів, що ми маємо справу з незрозумілим типом ракет, які літають не на пороху, як їм положено. А на чому? Побачивши різних багато труб, я прийшов до висновку, що літають вони на жид-кості. Тоді ми швиденько оконвоїрували тих німецьких вчених-ракетьчиків, які не польстилися на запад і не предали родіну (як тіпа то, що зробив Фон Браун із кучкою прихлібатілів), а чесно потрапили в ГУЛАГ, мною попередньо освобождьонний од себе. Ми їх розконвоїрували з лісоповалу.
Получені запчастини з підконвойним персоналом переправили в село Капустяний Яр, де при помощі їх воз-создали ракети. І получилося що? Та справжнісінькі тобі «Фав-два», які й стали первими отєчиствиними ракетами тіпа жидкосно-іріктівних. Такі вдачні, що ми їми воювали Корею, Кубу, Їгипит, В’їтнам, і які по праву ще й досі возяться на параді в Красній площі, лише перекрашені ні в кубікі, як були, а в настоящий зільоний їхній цьвєт.
А тим часом у Харькові трапляється скандал, бо один студент-тритьокурсник авіаінстітута не може захистить курсову роботу. Про що ця вона? Студент (фамілію його розкривать ніззя, бо вона теж українська) узяв і винайшов паливо для літаків великого тіпа. Ну, професорі беруть те паливо, заливають ув простий літак, а він не литить. «Бо для мойого палива потрібні більші камери згорання!» — плаче, бідкається, доказує студент. «А де ж ми для тебе возьмимо такі виликі двигуни, як їх ще в природі не су-щиствує? Сідай, два».
Про цей скандал узнав своїми путями Корольов (а він зорко слідив за всим, шо було в Україні харошого) і каже тим професорям: «Ви казли, тут треба б було подумать, що такі великі камери згорання, відсутні в літаків, є — де? Та да ж, в ракетах, казли!»
Розповідає Сергій Корольов:
— Я без труда поняв, що винайшов цей простий український хлопчина, не підозрівая навіть того, що зробив переворот в історії освоєння космонавтики, і йому — зарахували переекзаменовку. Так, що після цього я долождив ЦиКа: «Ми маємо реальний шанс запустить людину в Космос, і це нам не обійдиться ні копійки дєнєг». «А як ви собі це придставляєте?» — питається ЦиКа. «Дуже просто, — відповідаю я. — Биримо оберемок наших вітчизняних «Фав-два», зв’язуємо їх докупи для надьождності і для увіліченія мощі, заливаємо туди крупнодюзного нашого ноу-хавано-го палива — і паєхалі!»
Що було зроблено. І так мір узнав Юрія Гагаріна.